Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

вихватний
вихвачати
вихвачатися
вихвачувати
вихвачуватися
вихвицом
вихилити
вихиляси
вихилясом
вихиляти
вихилятися
вихитати
вихитрувати
вихитувати
вихитуватися
вихід
вихлескати
вихліб
вихлюватий
вихлюпати
вихлюпувати
вихованець
вихованка
виховання
виховати
виховувати
виховуватися
виходець
виходжати
виходити
виходити 1
виходитися 1
виходитися 2
виходько
вихожати
вихожуватися
вихолка
вихолоджувати
вихолоджуватися
вихолодити
вихолонути
вихолоняти
вихолоштати
вихонути
вихопити
вихоплювати
вихоплюватися
вихор
вихорити
вихоритися
вихоріти
вихорошуватися
вихорувати
вихоруватися
вихрест
вихрестити
вихрестка
вихрещувати
вихрещуватися
вихрування
вихруватий
вихрюватий
вихрякати
вихрянути
вихта
вихурятися
вицабати
вицвічити
вицвяхувати
вициганити
вициркати
вицирклювати
вициркнути
вицитати
вицідити
вицілити
виціловуватися
вицілувати
вицмоктати
вицупити
вицюркати
вицюстрити
вицяпати
вицяпкати
вицяпувати
вицяркати
вичавити
вичавлювати
вичаклувати
вичапати
вичастувати
вичахати
вичвалати
вичваритися
вичварювати
вичепурити
вичервонити
вичесати
вичинити
вичинка
вичистити
вичитаний
вичитати
вичитувати
вичищати
вичищатися
вичісувати
вичмихатися
вичовгти
вичорнити
вичубити
вичумакувати
вичунювати
вичуняти
вичути
вичухатися
вичхатися
вишалювати
вишар
вишаровувати
Зако́та, -ти, ж. = закот. комірі́ съ зако́тою носятъ дівча́та. Чуб. VII. 427.
Запоро́ти, -рю́, -реш, гл. 1) Распороть. 2) но́сом запоро́ти зе́млю. Упасть ничкомъ, уткнувшись носомъ въ землю. Добре його приняв, що аж носом запоров землю. Ном. №4173.
Здохля́тина, -ни, ж. = здохлина.
Капестра, -ри, ж. Уздечка. Шух. I. 79. Kolb. І. 65.
Непам'Ять, -ти, ж. Забвеніе. піти в непам'ять. Быть забытымъ. Ми, селяне та хуторяне, нічого не записували, — тим воно й пішло все те в непам'ять. К. (О. 1861. II. 227). пустити у непам'ять. Предать забвенію. Все те пускають наші земляки в непам'ять. К. Гр. Кв. ХХXII.
Неправість, -вости, ж. 1) Несправедливость. 2) Неправосудіе, беззаконіе.
Перечинити, -ню́, -ниш, гл. Сдѣлать сверхъ чего: дать сверхъ чего. Добра нивойка була: сто кіп жита зродила; іще ся похвалила — копу перечинила. Чуб. III. 240.
Поміщати, -ща́ю, -єш, сов. в. помістити, -міщу, -стиш, гл. Помѣщать, помѣстить.
Суворий, -а, -е. Суровый, строгій.
Хто, кого, мѣст. Кто. Знаю тебе, хто єси. Єв. Мр. І. 24. А хто тут у лисиччиній хатці? Рудч. Ск. І. 45. Хто так, а хто сяк. Кто нибуть, кто либо. Може хто вас налаяв? МВ. І. 11. Може хто звістку подасть. Кто бы ни было. Хто йде, не мине: то кивне, то моргне. Шевч. 196. хто хоч, кого́ хоч, кому хоч. Кто, кого, кому угодно. Кому хоч, тому й оддаси. нема́ кому́. Некому. Лема кому роспитати, чого плачуть очі, нема кому росказати, чого серце хоче. Шевч. 40. ні́ від кого мені́ піти з до́му, бо сама до́ма. Некому замѣнить меня дома, если бы я ушла. Волч. у.