Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

пищання
пищати
пищик
пищок
пищуватися
пияк
пияка
пиячка
пів
піваркуш
піваркушевий
півбог
півбочок
піввідерко
піввідровий
півгодинний
півгодний
півголий
півголосом
півдарма
півдев'ята
південний
південник
південь
півдесята
півень
півзен
півзина
півзинка
півзолотий
півка
півкварта
півквартівка
півкіпник
півколіщатко
півколо
півкондійка
півкоречник
півкошик
півкуля
півмертвий
півмісяць
півмісячний
півміток
півник
півничок
північ
північний
півня
півняк
півнячий
півонія
півострів
півпанство
півпарубок
півполукіпок
півп'ята
піврік
піврічний
півріччя
півсеток
півсонно
півстирток
півсьома
півтора
півторак
півторарічняк
півтораста
півторачок
півторип'ядний
півтрети
півтретя
півтретяста
півть
півхунт
півчварта
півчвартаста
півчварти
півчий
півшоста
піганистий
пігнати
пігнатися
пігнутися
під 1
під 2
підбармовувати
підбармовуватися
підбасовувати
підбасок
підбережка
підберезник
підбивати
підбиватися
підбитеняк
підбитє
підбити
підбитяк
підбичувати
підбіг
підбігати
підбігцем
підбій
підбійка
підбіл
підбілити
підбіль
підбільшати
підбільшити
підбільшувати
підбільшуватися
підбілювати
підбір
підбірати
підбіратися
підбічний
підбічниця
підбіяк
підбовтати
підбовтувати
Багор, -гра, м. 1) Пурпурный цвѣтъ. Далі, далі, онде небо багром рум'яніє. Федьк. I. 26. 2) Косякъ, часть составного обода колеса. Вх. Зн. І.
Балабончик, -ка, м. Ум. отъ балабон.
Гицель, -целя, и -цля, м. Занимающійся истребленіемъ собакъ. Бранное слово. Лихо мамі твоїй, гицлю! Рудая. І. 65.
Господа́рик, -ка, м. Ум. отъ господарь.
Зіжда́ти, -жду́, -ждеш, гл. Подождать. Та як же мені було тебе не зіждати. МВ. (О. 1862. І. 87).
Плюгавіти, -вію, -єш, гл. = поганіти.
Призволятися, -ля́юся, -єшся, сов. в. призволитися, -люся, -лишся, гл. Ѣсть, кушать, покушать. Їжте бо, призволяйтесь до борщу.
Проспатися, -плю́ся, -пи́шся, гл. 1) Проспаться. 2) Выспаться; проснуться. Поки багата проспалась, убога-небога напрялась. Чуб. V. 916. Барабаш, гетьман молодий, од сна проспався. АД. II. 12.
Ризи, -зей, ж. мн. Родъ сбитаго изъ бревенъ деревяннаго желоба, по которому гуцульськіе древорубы спускаютъ съ горы внизъ срубленныя деревья. Шух. І. 178.
Смовдирь, -ря, м. Бездѣльникъ, лѣнтяй.
Нас спонсорують: