Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

покартати
покасувати
покатати
покататися
покатувати
покатулятися
покахикати
покацубнути
покачати
покачатися
покашляти
покаяння
покаятися
поквап
поквапитися
поквапний
поквапність
поквапно
поквасити
поквасніти
покваснути
поквилити
поквікати
поквільно
поквітчати
поквокати
поквоктати
покволом
покепкувати
покерувати
поки
покивання
покивати
покидати
покидати 2
покидатися
покидище
покидь
покидька
покидьків
покидько
покидьок
покинути
покинутися
покипіти
покицяння
покицяти
покій I
покій II
покійний
покійник
покійниця
покійничок
покійчик
покіль
покільчитися
покінчати
покінчити
покірливий
покірливість
покірливо
покірне
покірний
покірник
покірниця
покірність
покірно
покіс
покіст
покість
покіт
поклад
покладати
покладатися
покладень
покладки
покладливий
покладний
покланятися
покланятися 2
покласти
поклацати
поклекотати
поклекотіти
поклепати
поклик
покликати
покликати 2
покликнути
покликувати
поклинцювати
поклін
покліть
поклонець
поклонити
поклоночок
поклоняти
поклонятися
поклопотатися
поклоччити
поклювати
поключитися
покля
поклякнути
поклякти
поклясти
поклячити
покмітливий
покміть
поковалювати
поковзати
поковзатися
поковзом
поковзтися
поковтати
поковтати 2
поковтач
поковтувати
покоївка
покоївчин
Гу́льба́, -би́, ж. Кутежъ, пиръ, пирушка, собраніе гостей. Об Різдві їх заручили. Гостей-гостей наїхало!... Гульба точилась до самого світу. МВ. (О. 1862. ІІІ. 49).
Гур-гур, меж. звукоподражаніе грохоту. Гур-гур-гур! щось страшно загуркотіло, (їдучи) по під вікнами й стихло. Левиц. Пов. 317. А тут грім помаленьку: гур-гур-гур. О. 1862. V. 80. У М. Вовчка о разсыпавшихся бусахъ. Як ірвоне з себе коралі дорогі — геть одкинула, — тільки вони гур-гур, роскотилися. МВ. ІІ. 160.
Зази́в, -ву, м. Зазывъ, приглашеніе. Прилуц. у.
Зафарбува́ти, -бу́ю, -єш, гл. Закрасить.
Ліща́ниця, -ці, ж. = ліщина. Желех. Ба, чому то ліщанице, така не вродлива? Зіма була студененька, мене зморозила. Гол. II. 425.
Нечупайда, -ди, об. = нечупара. Желех.
Поглум, -му, м. Издѣвательство.
Розбивати, -ваю, -єш, сов. в. розбити, -зіб'ю, -єш, гл. 1) Разбивать, разбить. Тому дали яйце-райце і сказали: тільки не розбивай нігде на дорозі. Рудч. Ск. І. 144. На теплого Олекси щука риба лід хвостом розбиває. Ном. № 416. Чорне море вітер-буря колихає, там турецький корабель розбиває. Чуб. V. 935. глек розбити з ким. Поссориться съ кѣмъ. Ном. № 9539. Глек брехні назбірали та й розбили — поссорились изъ-за сплетенъ. Ном. № 9538. 2) Убивать, убить. Приказав (Ирод) Христа шукати, діток малих розбивати. Чуб. ІІІ. 356. 3) Грабить, разбойничать. У чумаків колеса товстії, то в колесах було попродовбує дірки да туди гроші положить, да й позабиває гвіздками; то його (чумака) хоть як хоч нехай розбиває, а гроші в. ЗОЮР. І. 76. Розбойничок — лихий чоловічок: як вечеріє — коня напуває, а як смеркає — коника сідлає, опівночі людей розбиває. Розбив же він та того купця. Чуб. V. 741. 4) Раздѣлять, разрѣзывать, разрѣзать (волны при плаваніи). Не плавле, літа Семен Дніпром, тільки човен синю хвилю розбиває. МВ. І. 140. 5) Разъединять, разъединить, разлучать, разлучить. Зашумів сокіл із-за крутих гір, розбив, розлучив пару голубів. Чуб. V. 206. Се чорний ворон; розбив пташенят і найкращу настигає. МВ. ІІ. 70. 6) Разсѣивать, разсѣять, уничтожать, уничтожить. Бий, дзвоне, бий, хмару розбий! Ном. № 335. Вороний коню, заграй підо мною, розбий, розбий тугу по зеленому лугу козакові молодому. Чуб. V. 877. Я зараз приведу Зіньку шептуху, то вона скропить тебе водицею і розібє ті чари. Стор. II. 215. 7) Сокрушать, сокрушить (о мысляхъ). Стали умисли козацьку голову ключника розбивати. АД. І. 212.
Теслик, -ка, м. Ум. отъ тесля.
Тилинка, -ки, ж. Родъ открытой свирѣли изъ бузины или вербы, безъ боковыхъ отверстій. Вх. Зн. 69.
Нас спонсорують: