Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

прудковід
прудком
прудконогий
пружина
пружинуватий
пружок
пруз
прузик
пруні
прус
пруслук
пруський
прут
прутивус
прутик
прутикувати
прутина
пруті
прутнути
прутнястий
пруток
пруточок
пруття
прутчик
пручатися
пручнутися
пршьо!
пря
прягти
пряда
прядач
прядиво
прядівина
прядіво
прядів'яний
прядінниця
прядіння
прядка
прядло
прядочка
прядун
прядунка
прядуха
пряжа
пряжанка
пряжений
пряженя
пряжка
прямець
прямий
прямісінький
прямісінько
прямо
прямування
прямувати
прямуватися
прямцем
прямцювати
пряний
прянистий
прянути
пряслиця
прясло
прясниця
прясти
прястися
прятаня
прятати
пряха
прячка
прячкати
пряшечка
псалом
псаломник
псалтирка
псалтирний
псалтирник
псалтирочка
псалтирь
псальма
псе
псєнник
псик!
псина
псиний
псинка
псити
псиця
псище
псій
псінки
псіти
псота
пстинькати
пструг
пструглі
пстружок
псування
псувати
псуватися
псьоглавець
псюка
псюрник
псюрниця
псюрня
псявіра
псяґа
псякування
псякувати
псянка
псяр
псярка
псярник
псярня
псячий
псячити
псячка
псяюха
птаство
птаський
Басан, -ну, м. Обшивка около платья. Поняв собі дівку туркеню-чужоземку, у зеленій сукні з білими баса нами. Лукаш. 45.
Бобачик, -ка, м. Раст. Gallium verum. Лв. 98.
Бужанина, -ни, ж. 1) Копченое свиное мясо. 2) Особымъ образомъ приготовленный и изжаренный свиной окорокъ. Маркев. 150. Ум. бужанинка.
Булькатий, -а, -е. = банькатий. Диякон...., витріщивши булькаті очі, пер, наче з бочки, товстого баса. Мир. Пов. II. 60.
Загри́вий, -а, -е. Имѣющій бѣлую масть вокругъ шеи (о птицахъ и четвероногихъ животныхъ). Загривий гусак. Харьк. Загрива гуска. Загрива вівця — біла, а шиворот чорний. О. 1862. V. Кух. 37.
Обавити, -влю, -виш, гл. = вибавити. Я тобі воші обавила. Борз. у.
Тож нар. Тоже, также. тож бо. То-то. Тож бо й горе, що не до любости. Мет. тож бо то й є. Въ томъ то и дѣло. тож пак! Еще бы.
Толока, -ки, ж. 1) Работа компаніей не за плату, а за угощеніе. Чуб. VII. 377. Шух. І. 89. Піп збіра толоку. Толокою писареві хату обмазали. Канев. у. Толокою сінце впорали. Г. Барв. 132. Не сам один: толокою йому помагали. Шевч. 2) Поле, находящееся подь паромъ и служащее выпасомъ для скота; выгонъ. Череда звернула з толоки на шлях. Левиц. І. 1. Ой на тім боці да на толоці, там цигани стояли. ЗОЮР. II. 255. Запріг шість пар волів у залізний плуг і оре толоку на пшеницю. Грин. II. 151. 3) мн. толо́ки. Общественные лѣса. Шух. І. 73.
Уторник, -ка, м. = утірник. Вх. Зн. 74.
Чинбарити, -рю, -риш, гл. Быть кожевникомъ.
Нас спонсорують: