Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

обзив
обзиватися
обзирати
обзлачний
обзначити
обзнобити
обзолотити
обзори
оби
обиватель
обида
обидва
обидві
обидвоє
обиденкою
обиденний
обидень
обидний
обидник
обидниця
обидно
обиймиця
обийстя
обихвіст
обихідка
обихідчастий
обичай
обичайка
обичайний
обібрати
обігнати
обігнути
обіграти
обігріти
обід
обід 2
обідання
обідати
обіддя
обідець 1
обідець 2
обідительно
обідити
обідник
обіднити
обіднитися
обідній
обідніти
обідняшній
обідонько
обідранець
обідранка
обідрати
обіжати
обіждати
обіз
обізватися
обіздріти
обіздрітися
обізнавати
обізрітися
обіймання
обіймати
обійматися
обійми
обіймити
обіймище
обійняти
обійстя
обійти
обік
обікласти
обікрасти
обілляти
обіллятися
обіперти
обіпрати
обіпрясти
обіп'ясти
обірати
обірвати
обірка
обірник
обірок
обіруч
обіручки
обіручний
обісіти
обісмілитися
обісмілюватися
обіспати
обіссати
обіссатися
обісхнути
обіськати
обітерти
обітниця
обітріти
обітря
обітяти
обіхідка
обіхідливий
обіхідність
обіхідчастий
обіходити
обіходитися
обіцянка
обіцяти
обіцятися
обіч
обіщати
обіщатися
об'їдати
об'їдатися
об'їзд
об'їзджати
об'їздити
об'їздити 2
об'їманка
об'їсти
Безбідний, -а, -е. Безбѣдный.
Гуна́ти, -на́ю, -єш, гл. = Лунати. Харьк.
Знадоба, -би, ж. Надобность. в знадобі бути. Быть нужнымъ. Наша дівка в знадобі. Грин. III. 96.
Клюска, -ки, ж. Родъ кушанья: вареные кусочки тѣста съ творогомъ и масломъ. Хотин. у.
Кріпенько нар. Довольно крѣпко. А рака кріпенько держить. Стор. І. 15.
Лі́пший, -а, -е. Лучшій. Ліпші вбогі лати, ніж твої дорогі шати. Лукаш. Коли люде до тебе добрі, а ти будь ліпший. Ном. № 4441., Ум. ліпшенький.
Наближа́ти, -жа́ю, -єш, сов. в. наблизити, -жу, -виш, гл. Приближать, приблизить.
Розблискатися, -каюся, -єшся, гл. Засверкать отовсюду.
Рости, -ту, -теш, гл. 1) Расти. На битій дорозі трава не росте. Ном. 3878. Рости, рости, дівчинонько, на другую весну. Чуб. V. 292. 2) Рости вгору. О человѣкѣ: а) возвышаться. б) испытывать подъемъ духа. Росту я вгору. Г. Вар. 293. То же значеніе имѣетъ душа росте вго́ру. Г. Барв. 442.
Спінь, -ня, м. Острый конецъ веретена какъ обыкновеннаго, такъ и входящаго въ составъ сложныхъ снарядовъ, напр. гонч. круга. Шух. І. 148, 257, 262.
Нас спонсорують: