Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

опарати
опарити
опарканити
опарканювати
опарканюватися
опарь
опарювати
опарюватися
опас
опасання
опасати
опасистий
опаска
опаскуджувати
опаскуджуватися
опасок
опасти
опасть
опасувати
опасуватися
опат
опатрати
опатський
опачина
опашки
опека
опекти
опентати
опеньгати
опеньгатися
опеньок
операч
оперед
оперезати
оперезатися
оперечитися
оперитися
оперіщити
опернатіти
опецок
опецькуватий
опецьок
опиватися
опилий
опилок
опинатися
опинитися
опинка
опириця
опирь I
опирь II
опиряка
опис
описати
описка
описковий
описовий
описувати
описуватися
опит
опитати
опитися
опитувати
опиус
опихати
опихатися
опияка
опівденний
опівдні
опівзати
опівзні
опівночі
опізнитися
опій
опійство
опіка
опікання
опікати
опікатися
опікун
опікунка
опір 1
опір 2
опірати I
опірати II
опіратися
опіром
опірці
опісля
опічок
опішілий
опішіти
опішний
опіяка
оплава
оплаканий
оплакати
оплакувати
оплатити
оплатки
оплать
оплачувати
оплачуватися
оплентати
опленути
оплеснути
оплести
оплета
оплетини
оплинути
оплін
опління
оплінь
опліт
оплітати
оплітатися
оплітка
опліч
опліччя
оплутати
Балок, -лка, м. Ум. отъ бал.
Зарештува́ти, -ту́ю, -єш, гл. Арестовать.
Позамикатися, -каюся, -єшся, гл. 1) = позамикати. Дівка позамикалась і лягла спать. Грин. І. 199. 2) Запереться (о многихъ). А люде біднії в селі, неначе злякані ягнята, позамикались у хатах. Шевч. 544.
Покіс, -ко́су, м. Покосъ. Косарики косять, а вдівочка похожає, дрібними сльозами покоси поливає. Мет. 315.
Помугикати, -каю, -єш, гл. Пѣть нѣкоторое время себѣ подъ носъ.
Порція, -ції, ж. 1) Водка, даваемая рабочимъ предъ обѣдомъ и ужиномъ; мѣра водки. Дає нам по сьомаку або по четвертаку та по три порції на день. О. 1861. XI. 115. 2) Рюмка, стаканчикъ для водки. Шух. І. 101. Ходімо ж по порції вип'ємо. Г. Барв. 427. Ум. по́рційка. Брат вітає мальованими порційками. Федьк.
Приятелювати, -люю, -єш, гл. Пріятельствовать, дружить.
Продивитися Cм. продивлятися.
Розмандруватися, -руюся, -єшся, гл. Предаться странствованію, бродяжничеству.
Стебло, -ла, с. 1) Стебель. К. Дз. 218. Хоть колос похилився, стебло зелененьке. Мет. 21. Один я на світі, — стебло серед поля. Шевч. 2) Рукоятка, напр. ложки, желѣзныхъ видъ и пр. Новомоск. у. 3) Нижняя длинная часть прядильнаго гребня, вставляемая въ донце. Нижняя часть кужілки. (Cм.). 4) Стволъ пастушьей трубы (до раструба). Сосниц. у. Ум. стебельце, стебе́лечко. А в сусіда стіжок сіна, а у мене ні стебельця. Чуб. V. 255. Чи хміль по дорозі, чи стебелечко? Мил. 138.
Нас спонсорують: