Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

семеряга
семигривенний
семигривенник
семидільник
семидільниця
семилетний
семилітка
семиліток
семинарист
семинарія
семинарський
семиперсний
семипільний
семип'ядельний
семип'ядний
семиразка
семирогий
семиряга
семисотний
семишник
семірка
семряга
семя
семянин
семянистий
сенат
сенатор
сеньга
серака
сербин
сербинчук
сербський
сербувати
сербщина
сервета
серветяний
серга
сергій
сердак
сердачина
сердега
серденько
серденя
сердечина
сердечко
сердечне
сердечний
сердечник
сердзевий
сердити
сердитий
сердитися
сердито
сердіння
сердопишний
сердувати
сердушник
сердюк
сердючка
сердюччина
серебро
серед
середа
середземний
середина
серединка
середній
середньовіковий
середняк
середовий
середопістя
середохресний
середохрестя
середу
середульший
середущий
сережечка
сережка
серен
серенити
сержина
серік
серішній
серм'яга
серм'яжина
серм'яжник
серм'янина
серна
серниця
сернюк
серп
серпанковий
серпанок
серпен
серпень
серпик
серпівник
серпій
серпок
серпоріз
серпуха
серстінник
сертувати
сертук
сертучина
серце
серцевий
сесе
сестра
сестрики
сестрин
сестрина
сестритися
сестрицин
сестриця
сестрич
сестричка
сестрична
сестричний
сестрівниця
Відпустити Cм. відпускати.
Вощити, -щу, -щиш, гл. Вощить.
Гоні́й, -нія́, м. Избранное, въ числѣ нѣсколькихъ, крестьянскимъ обществомъ лицо, на обязанности котораго лежитъ собирать въ волость крестьянъ для взноса податей. (Харьк?).
За́стум, -ма, м. Укромное мѣсто, пустынное глухое мѣсто. Сховалась ти на відпочинок, як лебідь в тихі застуми води. К. ПС. 130. І засвітився світ по застумах московських. К. Дз. 15. Чи не сором тобі покидати нас і по застумах цього ліса блукати без нас? Н. п.
Королівна, -ни, ж. Королевна. Ой ходять вони по риночку, як ті королівни. Чуб. V. 88. Чи воно яка князівна, чи королівна. Рудч. Ск. II. 46.
Омаль нар. Обмаль.
Піщанець, -нця́, м. Песчаная почва. Тут у нас, знаєте, земля не родюча на хліб, бо все піщанець. Черниг.
Посумнитися, мнюся, мни́шся, гл. Усумниться. Тільки прошу в тім не посумниться.
Утішенька, -ки, ж. Ум. отъ утіха.
Шибати, -ба́ю, -єш, гл. 1) Бросать, ударять. Полом'я шиба. МВ. ІІІ. 70. Е, гемонів хріп, як уже він у ніс шиба. Харьк. г. 2)на ко́го. Быть похожимъ на кого. Вх. Зн. 82. шиба охо́та. Беретъ охота, хочется. Шиба охота заміж піти. Полт.
Нас спонсорують: