Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

судосити
судоситися
судощати
судський
судук
судучина
судьба
судяк
судящий
сужена
сужений
сук
сука
сукало
суканка
сукати
сукатися
сукенце
сукервиця
суклятий
сукман
сукмана
сукманина
сукманич
сукнарь
сукно
сукня
сукняний
сукнянка
сукняночка
суконний
сукотати
сукрасити
сукроватий
сукроватиця
сукровиця
сукровище
сукрутки
сукуватий
сукупний
сула
сулія
суло
султан
султанич
султанський
султанчик
сум
сума
сумеж
сумеженно
сумежний
сумежник
сумежність
сумежно
сумета
сумир
сумирити
сумирний
сумирно
сумиряти
сумирятися
суміж
суміння
сумісний 2
сумісник
сумісно
суміти
суміш
сумливий
сумлінний
сумлінність
сумлінно
сумління
сумний
сумнитися
сумність
сумно
сумовитий
сумота
сумування
сумувати
сумуватий
сум'яття
сундачитися
сунець
суниці
суничник
сунка
сунути 1
сунути 2
сунутися 1
сунутися 2
суньролов
суперека
суперечатися
суперечити
суперечитися
суперечка
суперечник
супити
супитися
супіскуватий
супісок
суплаття
суплаш
супліка
суплікатор
суплікувати
супокій
супокійний
супонити
супоня
супор
супора
супорка
супорник
супорок
супостат
супостатський
Дола́тувати, -тую, -єш, сов. в. долата́ти, -та́ю, -єш, гл. Дочинивать, дочинить, оканчивать, окончить нашиваніе заплатъ. Долатати кожуха. Лубен. у.
Зароди́тися, -джу́ся, -дишся, гл. 1) Зародиться, зачаться. Курчата в яйцях через тиждень уже й зародились на лежанці під квочкою. Рк. Левиц. 2) Родиться, уродиться. Катря не в матір зародилася — палка, прудка дівчина. МВ. ІІ. 76.
Немилосердно нар. Безжалостно, жестоко.
Обськавати, -ва́ю, -єш, сов. в. обіськати, -ка́ю, -єш, гл. 1) Находить, найти. Грин. III. 449. 2) Искать, поискать въ головѣ. Хто ж їм буде головочки обськавати? Мил. 222. Хто ж мені обіськає мою головочку. Грин. ІІІ. 690.
Підказати Cм. підказувати.
Підколодник, -ка, м. = підколодь. Шух. І. 237.
Розляпкати, -каю, -єш, гл. Расплющивать, расплющить. Розляпкати тісто. Вх. Лем. 462.
Свічколап, -па, м. Человѣкъ, снимающій къ церкви со свѣчей нагаръ, также гасящій ихъ; насмѣшливо: церковный староста. Рк. Левиц.
Скло, -ла, с. Стекло.
Сповіряти, -ряю, -єш, сов. в. сповірити, -рю, -риш, гл. 1) — на кого. Довѣрять, довѣрить кому. На діда Бутурлаку усі свої маєтки сповіряє. КС. 1904. I. 279. 2) — кому. Повѣрять, повѣрить, сообщить что кому. Своїх намірів він не сповіряв дома нікому. Мир. Пов. І. 161. То Христя ж, коли так, усе роскаже, що сповірила їй подруга. Мир. Пов. II. 93.
Нас спонсорують: