Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО
1 2 3 4 5 6 7

живичний
живичуватий
живісінький
живісінько
живіт
живіття
живкий
живко
живло
живлющий
живність
живняк
живо
живоїд
живокіст
живолуп
живопихом
живопліт
живоробка
живосилом
животвір
животворити
животворний
животик
животина
животинник
животиння
животище
животіти
животок
живоття
живти
живучий
живучість
живушечка
живущий
живцем
живчик
жигавка
жигалка
жигало
жигаль
жигальце
жигун
жигучка
жид
жидва
жидел
жиденя
жидик
жидів
жидівка
жидівочка
жидівство
жидівський
жидівча
жидівчин
жидова
жидовин
жидовина
жидовіти
жидок
жидолюбець
жидочок
жидувати
жидюга
жидюк
жидя
жижа
жижаки
жижель
жижка
жижкати
жижкий
жижло
жижуха
жизний
жизність
жизнь
жизняний
жила
жилавий
жилавіти
жилба
жилетка
жилище
жилка
жилля
жилляр
жиллярити
жилний
жилник
жило
жилочка
жилуватий
жилявий
жиляний
жиляник
жим
жимоїдник
жимолость
жинзівер
жир
жиркувати
жирненький
жирний
жирно
жирнючий
жированє
жирований
жировий
жировитий
жировиця
жировлина
жироїд
жирування
жирувати
жируватися
жирун
жируха 1
Відлютуватися, -ту́юся, -єшся, гл. Отпаяться.
Кий I, ки́я, м. 1) Палка, трость. Язик доведе до Київа і до кия. Ном. № 1125. Один тілько мій Ярема на кий похилився. Шевч. 207. 2) Дубина, палка, на концѣ которой шаровидное утолщеніе отъ оставленной части корня. Приходить багато народу з мечами й киями. Єв. Мр. XIV. 43. Ум. кийок, кийочок. Которий козак не міє в себе шаблі булатної, пищалі семип'ядної, той козак кийка на плечі забірає, за гетьманом Хмельницьким ув охотне військо поспішає. Мет. 391, 392. Ув. киюра, кияка, кияра. Як сім раз одважить киякою, то хліба більше не їстимеш. К. ЧР. 273.
Клуботатися, -чу́ся, -чешся, гл. Клубиться. Дим почав клуботатися. Мир. Пов. І. 114. Вже нема, далеко, тілько пил слідом клубочеться. МВ. І. 47.
Молда́ва и Молдова, -ви, ж. Молдавія. Камен. у.
Неук, -ка, м. 1) Неучъ. І між дівок сих посадив як неука. Котл. Ен. III. 71. 2) Необъезженный конь.
Никлий, -а, -е. Поникшій, съ опущенной головой, а переносно: печальный. Никлі ходять (воли), і їм погано, так як і мені. Г. Барв. 338.
Пеня, -ні́, ж. 1) Напасть, бѣда. По п'ятінках заробляла, щоб шовкову хустку придбати та сю пеню звязати. Тепер на тебе пеня напала, що не всіх пов'язала. Кв. Така нам лучилася пеня! Як на ту пеню і шати приходять. Оце пеня! 2) Придира, привязчивый человѣкъ. Пеня московська. Чуб. І. 267. 3) мати на пеню. Имѣть причину для ссоры. Я з тобою не маю нічого на пеню. Ном. 4) пеню волокти на кого. Обвинять напрасно, взводить на кого что. Хиба я буду на себе пеню волокти.
Покрити, -ся. Cм. покривати, -ся.
Старцювати, -цюю, -єш, гл. Нищенствовать.
Тремтіння, -ня, с. Дрожаніе.
Нас спонсорують: