Забіра́тися, -ра́юся, -єшся, сов. в. забра́тися, -беру́ся, -бере́шся, гл. 1) Забираться, забраться, заходить, зайти, залѣзать, залѣзть. Зозуля вороженька в кущі забірається. Млр. л. сб. 54. Еней на піч забрався спати. Наросказував міх, що і в торбу не забереться. Забравсь у чужу солому, та ще й шелестить. Послов. 2) Убираться, убраться. Геть, забірайся звідси! 3) Перебираться, перебраться. Я заберусь у хату, а татко тут житимуть. 4) Браться, взяться руками. Забратися в боки. Заберіться за ручечки. 5) — на тепло́. Начинать теплѣть (о погодѣ).
Завдава́ти, -даю́, -єш, сов. в. завда́ти, -да́м, -даси́, гл. 1) Давать, дать. Як Бог дасть, то й тут завдасть. 2) Задавать, задать (урокъ). 3) Отдавать, отдать, закабаливать, закабалить. Мій батенько мене прокляв і зміяці завдав аж на три годи на послуги. З дочкою ліг спати, завдав сипа у лакеї. Ждала мати, ждала мати (дочки), та вже й зажурилася. Доню моя, доню, доню-одинице, та й безталаннице! чи тебе завдано, а чи запродане? 4) Засылать, заслать, ссылать, сослать, упрятывать, упрятать. А на дворі коня взято, за Дунай завдато. На вічну каторгу завдав. . Семена Палія на Сібір завдав. . Далеко десь були вони завдаті. 5) Причинять, причинить кому что-либо, какой-нибудь вредъ, сдѣлать что-либо непріятное, — въ слѣдующихъ выраженіяхъ: — жа́лю. Причинять скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаєш. Як я тебе в військо дам, собі жалю завдам. . — жа́ху, страх, стра́ху. Наводить страхъ, устрашать. Щоб більше жалу їй завдать, і щоб усяк боявся так робити, — у річці вражу щуку утопити. А буде нашу тисячу шати й рубати, буде нам, великим панам, великий страх завдавати. — му́ки. Причинять страданія. Не завдавай мені молодому смертельної муки. — парла́, прочуха́на, прочуха́нки, хло́сту, чо́су. Задать трепку, отколотить. Завдавши носу татарві, січовики одпровадили загін проти черкесів. — сорома́. Пристыдить. Світилка-шпильки при стіні, в неї сорочка не її, в неї сорочка кумина, — завдайте, буяре, сорома! — ту́ги. Причинять тоску, горе. Ой не завдавай, чорнявая, мому серцю туги. 6) — брехню́, непра́вду. Обвинять во лжи. Що обізвусь, то завдають неправду. 7) — ду́мки. Заставить думать, безпокоиться. Я боржій тима додому, бо грім і блискавка, і дощ завдали домашнім про мене думки. 8) — ду́рня. Ставить въ глупое положеніе, выставлять дуракомъ. Вони добре бачили, якого дурня завдав усім Колумб.
Зві́дати, -ся. Cм. звідувати, -ся.
Змикитити, -ки́чу, -тиш, гл. Обмануть, не исполнить обязательства.
Ме́нта, -ти, ж. Родъ мѣхового женскаго полушубка, окаймленнаго тесемками.
Мідяни́ця, -ці, ж. = мідянка 2.
Рубаний, -а, -е. Рубленный. Рубаних дров уже трошки зосталося, — треба вже рубати. Рубана рана. Рана отъ сабли или другого подобнаго рубящаго оружія. Маю я на собі девять ран — рубані широкі, а читирі — стреляні глибокі. рубаний коло́дязь = рублений колодязь. Ой в рубанім колодязі.... там дівчина воду брала.
Селюк, -ка, м. Житель села, деревенщина. Простий люд — селюки.
Сертучина, -ни, ж. Сюртукъ, плохой сюртукъ. Прийшов.... у якийся сертучині.
Тачати, -ча́ю, -єш, гл. Катать (бѣлье). На Дунаю прана, на шнурах вішана, на маглі тачана.