Квилити, -лю́, -лиш, гл. 1) Плакать, стонать. І квилить-плаче Ярославна. І росло ж воно трудно та болезно: усе нездужає та квилить. 2) Кричать, преимущественно жалобно (о звѣряхъ, птицахъ). Вовки-сіроманці набігали, по тернах, по балках жовту кість жвакували, жалібненько квилили — проквиляли. Не ясний сокіл квилить-проквиляє, як син до батька, до матері з тяжкої неволі в городи христіянські поклон посилає.
Клапан, -на, м.
1) Клапанъ. Внизу дудочки прироблюються два клапани, котрі одкриваються і зачиняються. Ком. І. 70.
2) = клап і.
Латинник, -ка, м.
1) Латынистъ.
2) Католикъ. Святих церков і кладовищ отецьких латинникам на глум не подамо.
Млинськи́й, -а́, -е́ Мельничный.
Нава́жуватися, -жуюся, -єшся, сов. в. нава́житися, -жуся, -жишся, гл. 1) Осмѣливаться, осмѣлиться. 2) Рѣшаться, рѣшиться. Вона на таке наважилась, аби його привернути до себе. Іще Сомко не наваживсь, що в таку трудну минуту чинити. — на кого, на що. Вознамѣриваться, вознамѣриться что-либо сдѣлать съ кѣмъ, съ чѣмъ. Я наваживсь на того коня, то й буде мій. Наважмось, браття, на спасенну річ. 3) Пристращаться, пристраститься. Був і нічого собі чоловік, але як наважився до горілочки, то, — бачите, — все до жидів переносив.
Повідкидати, -да́ю, -єш, гл. Отбросить (во множествѣ).
Повмірати, -раємо, -єте, гл. Перемереть, умереть (о многихъ). Всі чотирі повмірають. Уже старі повмірали обоє.
Постругати, -гаю, -єш и постружу, -жиш, гл.
1) Построгать нѣкоторое время.
2) Перестрогать (во множествѣ).
3) — дорогу. Почистить, вычистить. Постружу дороженьку к святому Різдву, — сніжком припаде.
Слухач, -ча, м. Слушатель. Воздвиженський не вважав на увагу, чи неввагу своїх слухачів.
Урядовий, -а, -е. Казенный, правительственный, оффиціальный.
