Дзя́вкання, -ня, с. Лай щенка, тявканіе.
Заглеме́дзок, -дзка, м. Грубо сдѣланный предметъ. Воно таке, ніщо: заглемедзок.
Квилити, -лю́, -лиш, гл. 1) Плакать, стонать. І квилить-плаче Ярославна. І росло ж воно трудно та болезно: усе нездужає та квилить. 2) Кричать, преимущественно жалобно (о звѣряхъ, птицахъ). Вовки-сіроманці набігали, по тернах, по балках жовту кість жвакували, жалібненько квилили — проквиляли. Не ясний сокіл квилить-проквиляє, як син до батька, до матері з тяжкої неволі в городи христіянські поклон посилає.
Ковбур, -ра, м.
1) Яма въ водѣ, выбитая паденіемъ послѣдней. Під першим ускоком був ковбур, єго вибила вода.
2) = ковбаня.
Мимикува́ти, -ку́ю, -єш, гл. Выражать, при помощи мимики, пантомимы. Ignotus ізнов даремне мимикує.
Намили́ти, -ся. Cм. намилювати, -ся.
Обойко числ., Ум. отъ обоє. Хлопець і дівчинка, обойко як з воску вилились у матір.
Пахмурно нар. Пасмурно. Пахмурно сьогодня.
Поштиво нар. Благопристойно, вѣжливо. Нехай же Ївга нічого не росказує та сяде поштиво. Так просить поштиво, що Боже мій!
Чура, -ри, м. = джура 1. То козак йому промовляє: «Чуро мій, чуро, вірний слуго!» Ой як крикнув козак Нечай на чуру малого: «Сідлай, чуро, коня мого, а собі другого».
