Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

404 error!

Вирва, -ви, ж. Взятка, поборъ, всякій несправедливый или лишній поборъ, напр. при денежной платѣ еще добавочный отработокъ. Оце писарь вирви хоче, тим зразу й не дає білета. Борз. у. За десятину землі панові одкосити дві, та ще вивезти десять купок гною, — то се вже гній буде вирва. Лубен. у. Хотіла баба вирви, та усилу сама вирвалась. О. 1862. IX. 114. То Шеверенко Олекса, в перших брат Наталі, здумав вирви домагаться, як москаль медалі. Заморившись, запалившись кинувся із хати, молодую, як ведеться, Талю продавати.... Кинули мерщій півкіпник срібний на одплату. Мкр. Н. 29. Три вирви в шию і міх кулаччя. Ном. № 4761. У три вирви. Въ шею. І самого Енея-пана в три вирви вигнали відтіль. Котл. Ен. І. 16.
Зведе́нник, -ка, м. Сводчикъ, посредникъ при сдѣлкѣ; сводникъ. Давай, батьку, гроші, — каже прихожий зведенник: упустимо сюю коня, — другого не знайдеш такого. Кух. (О. 1861. X. 22).
Мороз-зум. Морозъ, стужа, холодъ. Розвивайся, сухий дубе, — завтра мороз буде. Мет. мороз з очима, козацький — , — аж скрипить, аж шелестить, — аж скалки (искри, зо́рі) скачуть, — аж шпари (зашпари) зайшли. Сильный морозъ. Ном. № 629 — 636. моро́зи беруться, взялись. Морозъ начинается, ударилъ морозъ. мороз піде по ко́му. Бросить кого въ холодъ. Що, коли його нема на світі — подумаю собі, а мороз так по мені і пійде. О. 1862. X. 6. Ум. моро́зець, моро́зонькоЄ морозець, та не цупкий. Мир. Пов. І. 136.
Погрузити, -жу, -зиш, гл. = згрузити. Погрузили так дорогу, що хоч не їдь.
Потрішки нар. Ум. отъ потроху.
Ростинатися, -на́юся, -єшся, гл. Раздаваться, разноситься (о звукѣ).
Унімати, -маю, -єш, сов. в. уняти, уйму, -меш, гл. 1) Утихать, утихнуть. Стало синє море унімати. Та так воно унімало, як би ніколи не грало. КС. 1882. XII. 488. 2) Понимать, понять, раздирать, сообразить. Я чув крик на вгороді і вийшов з хати. Не уняв — чи бились, чи як, і хто з ким. Новомоск. у.
Хлюнути, -ну, -неш, гл. Хлынуть. Вода так і хлюне тобі у вічі.
Шептати, -пчу, -чеш, гл. 1) Шептать. Тихо стало в хаті, тілько наймичка шептала: «Мати.... мати.... мати....» Шевч. 107. Пішов шелест по діброві, шепчуть густі лози. Шевч. 31. про тебе і в шпиталях шепчуть — говорятъ хвастливому. Ном. № 2584. 2) О знахарствѣ: пришептывать. Не так буде, як ворожка шепче, а так буде, як Бог дасть. Ном. № 234. 3) Наговаривать, наушничать.
Шкитавий, -а, -е. Бродячій, не имѣющій опредѣленнаго мѣста жительства. Вх. Зн. 82.