Безмірно нар. Безмѣрно, неизмѣримо, безпредѣльно.
Зубовий, -а, -е. 1) = зубний. Святий Антонію, зубовий цілителю, поможи мені.
2) — часник. Обыкновенный чеснокъ съ луковицей, распадающейся на зубки.
Киса, -си, ж.
1) Мѣшокъ, кошелекъ, мошна. В кого віл та коса, в того й грошей киса. За кису світ увесь не мирить.
2) Веревочный мѣшокъ.
Накри́кувати, -кую, -єш, сов. в. накри́кнути, -кну, -неш, гл. Дѣлать, сдѣлать удареніе на словѣ, выкрикивать, выкрикнуть слово. — Час їхати! — Та вона ж голодна, серце... Дивись, як змерзла! — Я змерзла, я, я! — та так уже на те я накрикує.
На́пи́ток, -тка, -тку, м. Напитокъ. То Хмельницький теє зачував, ще луччих напитків подавав. Дорогого напитка метає, по два, по три кубки в руки наливає. Ум. напи́точок.
Небувалий, -а, -е. 1) Небывалый.
2) Малоопытный, не знающій людей. Посилає козака молодого, небувалого.
Хлопський, -а, -е. Простой, мужичій. Груба хлопська тварж.
Цеха, -хи, ж. Значекъ, присвоенный цеху или какому либо обществу. Браття зорганизувалось у якесь товариство Кирила та Мефодія, скомпонувало собі статут і навіть має свою цеху — з литого заліза персні, на котрих сяють літери К. М. Ум. цешка.
Чайня, -ні, ж. Чайная.
Чути, -чую, -єш, гл. 1) Слышать. Чуєш, що дзвонять, та не знаєш, в якій церкві. Я не чула, що ви казали. Чуй! чуй! Слушай! слушай! 2) Чуять. Де мед чує, там ночує. Не будем ми, серце, в парі, душа моя чує. 3) Чувствовать. На землі горе, бо на їй, широкій містечка нема тому, хто все знає, тому, хто все чує. 4) Какъ нарѣчіе: слышно. Клект орлячий з під хмари чути.
