Величати, -ча́ю, -єш, гл.
1) Величать, называть, титуловать. Тільки будуть мене, мати, на підпитку гречкосієм, домонтарем величати. Один одного звикли добродіями величати.
2) Почитать, относиться съ уваженіемъ; чествовать. Дурня багатого всі величають. Андрею, не будьте свинею, коли вас люде величають. Десь я тобі та докучила, по твоєму двору ходячи, кіскою маючи, твій двір величаючи.
Грідушки́(-шок,, ж?). Переднія части кептара.
Заневи́дніти, -нію, -єш, гл. Потемнѣть, омрачиться.
Згодли́вий, -а, -е. = згідливий.
Квилити, -лю́, -лиш, гл. 1) Плакать, стонать. І квилить-плаче Ярославна. І росло ж воно трудно та болезно: усе нездужає та квилить. 2) Кричать, преимущественно жалобно (о звѣряхъ, птицахъ). Вовки-сіроманці набігали, по тернах, по балках жовту кість жвакували, жалібненько квилили — проквиляли. Не ясний сокіл квилить-проквиляє, як син до батька, до матері з тяжкої неволі в городи христіянські поклон посилає.
Поошукувати, -кую, -єш, гл. Обмошенничать, надуть (многихъ).
Прохолодний, -а, -е. Прохладный.
Розшелестітися, -щуся, -стишся, гл. Приняться шелестѣть.
Удержування, -ня, с. Удерживаніе, сдерживаніе.
Чирч, -ча, м. = черкач.
