Вистачати, -ча́ю, -єш, сов. в. вистачити, -чу, -чиш, гл.
1) Хватать, хватить, стать, быть достаточнымъ. Одних тенет вистачить на дві милі.
2) Доставить, поставить въ достаточномъ количествѣ. Їм.... треба вистачити добре їсти. Таке військо вистачимо, що й кримського хана завоювали б. Хоч невеличкий млин, та, знаєш, чепурненький, раз-по-раз, день-у-день крутивсь і гуркотів і хліба вистачав хазяїну чимало. на всіх не вистачиш. Всѣхъ не удовлетворишь.
До́чер, -рі, ж. = дочка. Коли б я знав, чий то син воював, то б я за його свою дочер оддав.
Знавідитися, -джуся, -дишся, гл. = знавісніти. От, знавідився, чи що?
Іги меж. — на кого. Тьфу (на кого). Іги на тя! стара каже.
Пластунець, -нця́, м. Родъ черноморскаго сельдя.
Плетеник, -ка, м. Крендель.
Позгромаджувати, -джую, -єш, гл. = позгрібати.
Приплести, -ся. Cм. приплітати, -ся.
Схотіти, схочу, -чеш, гл. Захотѣть. З мене молодої хто схоче сміється. Мене мати на забаву не пускає, як я схочу, перескочу, то й не знає.
Удовж нар.
1) Вдоль. Було б вчити, як лежало поперек подушки, а як вдовж, то вже не помажеться.
2) Въ длину. Який вдовж — такий втовш.
