Вимовляти, -ля́ю, -єш, сов. в. вимовити, -влю, -виш, гл.
1) Выговаривать, выговорить, произносить, произнести. Що вимовиш язиком, то не витягнеш і волом. Мила ж йому у погоню з плачем вимовляє: вернись, милий, голубчику, вернися додому.
2) Выговаривать, выговорить, обусловливать, обусловить. Я умовився за 20 рублів грошей, та ще вимовив собі кожух та чоботи.
3) Укорять, укорить, дѣлать, сдѣлать выговоръ.
Дрохва́, -ви́, ж. Драхва. Зосталась цариця серед степу одним одна. Однак не покида її Господь: підійде до неї дика коза, от вона подоїть молочка та й нап'ється; поналітають до неї дрохви, хохітва і нанесуть яєчок. По кущах між дерезою ходять дрохви табунами.
Клопоточка, -ки, ж. Ум. отъ клопота.
Навра́тливий, -а, -е. Привязчивый, надоѣдливый.
Поцтивий, -а, -е. = почтивий. Жиймо як поцтиві люде.
Прищик, -ка, м. Ум. отъ прищ.
Семірка, -ки, ж. Полотно, тканое въ семь пасмъ.
Тезко, -ка, м. Тезка. Ой тезку мій, тезку, лізь ти на березку.
Циб! меж., выражающее широкое шаганіе или перешагиваніе черезъ что либо. Але тільки москалі в коршму увігнались, — їден циб через вікно, другого вхопили.
Червонуватий, -а, -е. = червонявий. Червонуватий світ.
