Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

живий

Живи́й, -а́, -е́. 1) Живой. Не кидай живого, не шукай мертвого. Ном. № 5847. Лучче живий хорунжий, ніж мертвий сотник. Ном. № 7291. чи живі-здорові? Какъ ваше здоровье. (Обычная форма привѣтствія). до живи́х печіно́к допекти́ (Рудч. Ск. II. 55); вра́зити до живо́го (Федьк.). Сильно допечь, досадить. живи́й жаль бе́ре. Очень, въ высшей степени жаль. Живий жаль бере, як згадаєш про старовину. Ном. № 680. вея́на жива́ ду́ша. Каждый. Всяка жива душа з гаю, з поля пішла до села, або прилягла на спочинок під зорями. Левиц. І. 207. ні живої душі. Рѣшительно никого. Час пшеницю жати; а женців не видко нігде, нігде ні живої душі. Левиц. І. 82. в живі́ї о́чі бр́ше. Прямо въ глаза вретъ. Ном. № 6950. живе́ зі́лля. Бальзаминъ. живе́ срі́бло. Ртуть. Живе срібло зразу збіжиться. Дещо. 66, 45. Свѣжій, недавній. Дивилась, поки не осталось живого сліду на воді. Шевч. Ум. живе́нький, живе́сенький.  
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 481.
Переглянути оригінал сторінки
Показати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "ЖИВИЙ"
Сховати оригінал сторінки
Сховати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "ЖИВИЙ"
Дбач, -ча́, м. Пріобрѣтатель, рачитель.
Дзвони́ти, -ню́, -ниш, гл. 1) Звонить. Ще не дзвонено до церкви. Г. Барв. 156. Буркочуть-говорять, мов у дзвони дзвонять. К. Досв. 127. 2) Звенѣть, бряцать. Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. К. ЧР. 14. Ой ключа мої, срібні злоті, ой не дзвоніте, не голосіте. Чуб. 3) Разглашать. А жіночки лихо дзвонять, матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. Шевч. 67. 4) Дзвони́ти по ко́му, — по душі. Звонить по усопшему. Ном. № 8322. По дівчинонці дзвони дзвонили. Мет. 96.
Дриску́ля, -лі, ж. = дрислівка 2. Желех.
Коцарка, -ки, ж. Коверница. Сумцовъ Культ. переж. № 18. Харьковскія коцарки. (КС. 1889. IV. 131).
Лавчастий замок. Въ гуцульскихъ хатахъ одинъ изъ двухъ родовъ деревянныхъ замковъ, которыми запираются входныя двери; называется также сліпий. лавчєстий замок состоитъ изъ одвірника, засува и зубчастого ключа. одвірник прибить до одвірок, сквозь него проходитъ засув съ двумя отверстіями (ґарами): въ одвірнику находятся лавки, гладкіе продолговатые куски твердаго дерева, силою своей тяжести падающіе в ґари, чѣмъ и производится запираніе; при помощи зубчєстого ключа эти лавки поднимаются, засув получаетъ возможность передвинуться и отпереть дверь. Шух. І. 93.
Повстяники, -ків, м. мн. Валенки. Кременч. у.
Понапружуватися, -жуємося, -єтеся, гл. Напружиться (во множествѣ). Глянь, як жили понапружувалися. Харьк. г.
Похитати, -та́ю, -єш, гл. Пошатать, покачать.
Тупцяння, -ня, с. = тупцювання. Юрба хлопців, їх тупцяння і їх підлесливість. Левиц. Пов. 308.
Центовий, -а, -е. Стоющій центъ. Галиц.
Словник української мови Грінченка / Словарь украинского языка Гринченко. Тлумачення слова / Значение слова ЖИВИЙ.
Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі словника. Зареєструватися або Увійти.