Жалкува́ти, -ку́ю, -єш, гл. 1) Сожалѣть, жалѣть. Возьми, а то будеш послі жалкувати. Дав я тебе до школи, та й жалкую: між панськими дітьми і ти, бачу, нахапався панського духу. 2) — за ким, чим. Оплакивать кого, что, сожалѣть о потерѣ кого, чего. Вона жалкує ще й досі за змієм. І що то жалкували за ним і хазяїн, і всі! А що вже дівчата, так і міри нема. 3) — на кого. Пенять, сѣтовать на кого. Живи ж, доню, в свою волю, так, як полюбила, не жалкуй на свою матку, що тебе згубила. Не жалкуй, куме, на Бога: од квасу діти померли. 4) Жалѣть, беречь. Свого доброго та не жалкувать.
Закіпти́ти, -пчу́, -ти́ш, гл. 1) Закоптить. 2) Поднять пыль.
Зга́цькати, -каю, -єш, гл. — ко́ні. Изморить лошадей, гнавши ихъ.
Листува́ння, -ня, с. Переписка, корреспонденція.
На́рти, -тів, м. мн. Костяные коньки изъ реберъ животныхъ.
Отаманити, -ню, -ниш, гл. = отаманувати. Отаманити — не чарку в руці держати: треба в голові багато думок обертати.
Перепрасувати, -су́ю, -єш, гл. Вновь выгладить.
Поїздовий, -а, -е. Относящійся къ свадебному поѣзду. Пісні поїздові співають дружки і свашки.
Тулубастий, -а, -е. О тулупѣ, свиткѣ: мѣшковидный, безъ таліи.
Чепельгати, -га́ю, -єш, гл. Пилить (ножемъ). Годі тобі чепельгати!
