Віддаватися, -даюся, -єшся, сов. в. віддатися, -дамся, -дасися, гл. 1) Отдаваться, отдаться. 2) Выходить, выйти замужъ. Чого журиться? Нехай та журиться, що віддається. Мамко моя старенькая, хочу ся віддати, коли б прийшли старостоньки до нашої хати. 3) Отдаваться, отдаться (о звукѣ и пр.). Як Тетяна засміється, в душі радість оддається. 4) Выражаться, выразиться, передаваться, передаться, отражаться, отразиться. В тих писаниях красний божий мир і чоловіча жизнь.... не оддались так правдиво, як воно есть у нас перед очима.
Знаряжати, -жа́ю, -єш, сов. в. знаряди́ти, -джу́, -диш, гл. Снаряжать, снарядить. У наряді доброго коня купувала, мене молодого в поход знаряжала.
Перегартувати, -ту́ю, -єш, гл. Закалить наново.
2) Перекалить.
Перечити, -чу, -чиш, гл. Прекословить, противорѣчить. Як ти смієш мені перечити? Я цар — ти повинен мене слухати.
Подоливати, -ва́ю, -єш, гл. Долить (во множествѣ). Подоливай глечики, щоб повні були.
Постать, -ті, ж.
1) Видъ, фигура, образъ. Дивиться, — шось стоїть на воротях, знайома постать. Святий дух буває в постаті голуба. Вона думала, що то чорт у моїй постаті. Обіясник у моїй постаті ходе.
2) Полоса нивы, занятая жнецами, полольщицами. Ой два сини оре, чотирі молоте, а дванадцять дочок за постать заходе. Підем, матінко, у поле та зеленого жита жати, та займем широкую постать.
3) Всѣ принадлежности къ плугу. Чи в тебе є вся постать? Ум. постатька. Ні з ким буде жита жати. Займем постатьку невеликую. Постатьку маленьку (баштану) пропололи до снідання.
Почесний, почестний, -а, -е. 1) Почтенный, уважаемый. Титарівна-Немерівна почестного роду. Вік чоловік почесний. 2) Почетный. почесний хліб. Хлѣбъ, съ которымъ приходять старости сватать дѣвушку. Тільки й знає почесний хліб старостам вертати. почесна (чарка?) — угощеніе водкой въ нѣкоторые моменты свадебнаго обряда. Дружба наливає чарку горівки і кличе на почесну. Тут то саме у Тараса коровай ділили; за вечерею бояре дружечок гулили; подавали їм почесну, а сами ковтали.
Толочення, -ня, с. Вытаптываніе посѣвовъ, травы.
Уробляти, -ляю, -єш, сов. в. уробити, -блю, -биш, гл. 1) Вдѣлывать, вдѣлать, вставлять, вставить. 2) Дѣлать, сдѣлать, нарабатывать, наработать. Во которий чоловік теє уробляє, повік той щастя собі має. Літом і мале піде, то вробить. Як ручки вроблять, так спина й зносить. Піду додому, мо що небудь до вечора вроблю. Рано вставши, багато вробиш. Пішов.... на поле подивиться, що вона вробила. 3) Дѣлать, сдѣлать, смастерить. А вробимо топірчики та з самої сталі. 4) Воздѣлывать, воздѣлать, обрабатывать, обработать. Тут які рівненькі ріллі, — не так, як у нас. — Е, бо лучче вроблено. 5) — у що. Запачкивать, запачкать, загадить во что. Ото як уробила рукав у сажу. 6) вробити волю. Исполнить желаніе. Мила волю уробила: главку йому поїскала.
Шведин, -на, м. Шведъ. Звіркує шведин вовком там. Була потреба з шведином на морі.
