Вінчанка, -ки, ж. = вінчання. Вх. Уг. 231.

Де́кілька нар. Нѣсколько.

Завдава́ти, -даю́, -єш, сов. в. завда́ти, -да́м, -даси́, гл. 1) Давать, дать. Як Бог дасть, то й тут завдасть. Ном. № 13. 2) Задавать, задать (урокъ). О. 1862. І. 54. 3) Отдавать, отдать, закабаливать, закабалить. Мій батенько мене прокляв і зміяці завдав аж на три годи на послуги. Рудч. Ск. II. 106. З дочкою ліг спати, завдав сипа у лакеї. Шевч. 349. Ждала мати, ждала мати (дочки), та вже й зажурилася. Доню моя, доню, доню-одинице, та й безталаннице! чи тебе завдано, а чи запродане? Чуб. V. 744. 4) Засылать, заслать, ссылать, сослать, упрятывать, упрятать. А на дворі коня взято, за Дунай завдато. Мет. 213. На вічну каторгу завдав. Макс. 1849, 91. Семена Палія на Сібір завдав. Макс. 1849, 88. Далеко десь були вони завдаті. МВ. ІІ. 34. 5) Причинять, причинить кому что-либо, какой-нибудь вредъ, сдѣлать что-либо непріятное, — въ слѣдующихъ выраженіяхъ: — жа́лю. Причинять скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаєш. Мет. 15. Як я тебе в військо дам, собі жалю завдам. Макс. 1849, № 22. — жа́ху, страх, стра́ху. Наводить страхъ, устрашать. Щоб більше жалу їй завдать, і щоб усяк боявся так робити, — у річці вражу щуку утопити. Гліб. А буде нашу тисячу шати й рубати, буде нам, великим панам, великий страх завдавати. Макс. 1849, 89. — му́ки. Причинять страданія. Не завдавай мені молодому смертельної муки. Мет. 210. — парла́, прочуха́на, прочуха́нки, хло́сту, чо́су. Задать трепку, отколотить. Ном. № 3860 — 3862. Завдавши носу татарві, січовики одпровадили загін проти черкесів. Стор. МПр. 27. — сорома́. Пристыдить. Світилка-шпильки при стіні, в неї сорочка не її, в неї сорочка кумина, — завдайте, буяре, сорома! Грин. III. 486. — ту́ги. Причинять тоску, горе. Ой не завдавай, чорнявая, мому серцю туги. Чуб. V. 55. 6) — брехню́, непра́вду. Обвинять во лжи. Що обізвусь, то завдають неправду. К. Іов. 74. 7) — ду́мки. Заставить думать, безпокоиться. Я боржій тима додому, бо грім і блискавка, і дощ завдали домашнім про мене думки. Г. Барв. 221. 8) — ду́рня. Ставить въ глупое положеніе, выставлять дуракомъ. Вони добре бачили, якого дурня завдав усім Колумб. Ком. І. 55.

Замі́тити Cм. замічати.

Карий, -а, -е. 1) Карій. Єсть карії очі, як зіроньки сяють. Шевч. 131. Нащо мені чорні брови, нащо карі очі? Шевч. 40. 2) Вороной. Коню сивий, коню карий. Федьк. Ой у нашім та заводі єсть коняка кара. Грин. III. 565. Ум. каре́нький. Очи мої каренькиї, горе мені з вами. Чуб.

Клейнити, -ню́, -ни́ш, гл. Клеймить, налагать клеймо, тавро. Клейнити вівці. Щепи у мене клейнеті, — от я й пізнав, хто вкрав у мене п'ять щеп. Волч. у.

Коськати, -каю, -єш, гл. Призывать лошадь крикомъ: кось-кось!

Курнути Cм. курити.

Угоряти, -ряю, -єш, сов. в. угорі́ти, -рю́, -ри́ш, гл. Терять, потерять часть вѣса при горѣніи. Де б те золото дівалось, як би не вгоряло. Ном. № 14058.

Четверуватися, -руюся, -єшся, гл. Запрягать двѣ пары воловъ въ возъ (при тяжелой клади). Міусск. окр.