Буц! I меж., выражающее столкновеніе лбами. Баран-баран буц!
Животві́р, -тво́ру, м. Живая природа, все имѣющее жизнь. І тут безодня живо твору, і тут премудрість без кінця.
Здорожи́ти, -жу́, -жи́ш, гл. Изнурить дорогой. Здорожив худобу. Чи воно здорожені воли, чи хорі?
Зотліти, -лію, -єш, гл. Истлѣть. Моє біле тіло під нагайкою зотліло. Хусточка зотліла. Пішла вона (надія) на той світ в преісподню, коли ще й там знайду впокій, зотлівши.
Ли́тка, -ки, ж. Икра (у ноги). Білий, мов циганська литка. Що голова, то кість, — що литка, то м'ясо. аж йому в литках застигло. Сильно испугался. литки смалити, присмалювати біля ко́го. Ухаживать за кѣмъ.
Люзня́к, -ка́, м. Слуга въ военномъ лагерѣ стариннаго польскаго войска? Люзняк в шляхетському обозі.
Поперепиняти, -няю, -єш, гл. То-же, что и перепинити, но во множествѣ.
Пристрічений, -а, -е. Замѣченный въ чемъ либо, заподозрѣнный. Та чом же на його напались за ту крадіжку? — Тим, що він був уже пристрічений наперідь.
Ростік, -току, м. 1) Мѣсто раздѣленія улицы или дороги на двѣ, рѣки на два рукава. Ой в городі на ростоці пють, гуляють запорожці. На ростоці, на потоці два голуби воду пили. 2) Разгонъ? Угамуй рогатих турів, гордих дук у срібній зброї, росточи лихим ростоком, най не пють крови людської. 3) мн. Уголъ скамьи на по́куті. Отут сідайте на ростоках.
Учиняти, -няю, -єш, сов. в. учинити, -ню, -ниш, гл.
1) Дѣлать, сдѣлать, совершать, совершить. Ой, хворцю! Що ти учинила. Спасибі вам, панове молодці, преславні запорожці, за честь, за славу, за повагу, що ви мені учинили. учинити во́лю. Cм. воля.
2) Поступать, поступить, сдѣлать. Ой не гаразд запорожці, не гаразд вчинили. Так ми добре, брате, учиниш, свого найменшого брата попросімо.
3) Заквашивать, заквасить, сдѣлать закваску (для тѣста, квасу). Учинили вони квас. От вона взяла, ріденько вчинила, ріденько підбила, ріденько й замісила. На чужий коровай очей не поривай, а рано вставай та собі учиняй.
