Вивалюватися, -лююся, -єшся, сов. в. вивалитися, -люся, -лишся, гл. 1) Вываливаться, вывалиться. Не міг би ти так ізробить, щоб оця стіна вивалилась, то ми б укупі жили. Рудч. Ск. II. 88. 2) Высовываться, высунуться. Язик вивалився з рота.

Жни́ця, -ці, ж. = жнія. Ум. жни́чка. МВ. І. 125.

Закида́ти, -да́ю, -єш, сов. в. заки́нути, -ну, -неш, гл. 1) Забрасывать, забросить. Один дурень закине у воду сокиру, а десять розумних не витягнуті. Ном. № 6179. Закидай мати дрова! (у піч). Мет. 227. На Юрія сіна кинь, та й вилки закинь. Ном. № 440. Невід закидали й досі не піймали. Мет. 366. О. Мойсей притулився в однім кутку канапи, а о. Хведір розлігся в другому, закинувши голову на спинку канапи. Левиц. І. 134. 2) Забрасывать, забросить, класть, положить такъ, что потомъ не найдешь, потерять. Десь капосні діти закинули батіг: шукаю, шукаю — ніяк не знайду. 3) Садить, посадить куда-либо: въ яму, тюрьму и пр. Люде його (Карпа) аж на тиждень у пашенну яму закинули були. Хата. 143. Закинув старшина чоловіка в холодну. Ой заливши його у кайдани, закидайте в темницю. К. С. 1882. III. 615. Закинули в дамку неволю. Шевч. 448. Ей, мірошники, закидайте собаки в хліви, бо жидівське військо йде. Грин. II. 222. 4) Выпивать, выпить. Видно, чисто він закидать буде, — не раз уже я його п'яним бачила. О. 1862. X. 4. То же значитъ и закинути в голову. О. 1862. VIII. 13. 5) Заговаривать, заговорить, намекать, намекнуть. Шило-мотовило по-під небесами ходило, по-німецькі говорим, по-турецькі закидало. Ном. стр. 293, № 87. Так бо почервоніла, як я їй став закидати, що її полюбив. Кв. І. 22. закида́ти на дога́д, — слова́. Намекать, намекнуть. Закинув Марусі на догад, що се він її любить. Кв. І. 22. Почне слова закидати, воду, як то кажуть, каламутити. МВ. ІІ. 80. 6) — на ко́го. Намѣчать, намѣтить въ мысляхъ. Став дівки шукати. Вже на яку то він не думав? Зараз на чернігівську протопопівну закинув, та й сам злякавсь од нерівні. Кв. II. 53. — о́ком (куди́, на ко́го). Посматривать, посмотрѣть, взглядывать, взглянуть. Лесь гарно жонатому, що усі ж то, усі, куди оком закинеш, усі женються. Кв. Дран. 185. І мати, бачу, на нас карим оком закидає. МВ. І. 129. — гадю́чку (на кого). Дѣлать злостные намеки (на кого). Се так на мене закида гадючку, а я... наче мені не втямки. МВ. (К. C. 1902. X. 146). 7) сов. в. заки́дати, -даю, -єш. Забрасывать, забросать. Ой не ходи ж, козаченьку, низом, бо закидаю доріженьку хмизом. Чуб. V. 389. Вони дивились на пишну картину тихого Дніпра, закиданого барками, байдаками і плотами. Левиц. Пов. 24.

Зуритити, -чу, -тиш, гл. — собі кого́. Почувствовать къ кому отвращеніе. Шух. І. 45.

Притулок, -лку, м. 1) Пристанище, убѣжище, пріютъ. Нема йому бідоласі безхатньому ніде притулку. Харьк. Самі бурлаки да гольтяпаки, що, не маючи жадного притулку, служили тілько по броварах, по винницях. К. ЧР. 258. 2) Укромное мѣсто. Не дає ся видіти... сидит собі в притулках. Драг. 279. Ум. притулочок. Г. Барв. 21.

Путря, -рі, ж. Родъ кушанья изъ свареннаго ячменя и сладкаго квасу. Маркев. 157. Чуб. VII. 440. На закуску куліш і кашу, лемішку, зубці, путрю, квашу. Котл. Ен. І. 18.

Смалій, -лія, м. Человѣкъ жгущій, опаливающій что-либо; въ частности: рѣжущій и опаливающій свиней.

Споживляти, -ля́ю, -єш, сов. в. споживи́ти, -влю́, -виш, гл. Довольствовать, удовольствовать.

Старий, -а, -е. 1) Старый, ветхій, дряхлый, давній. Пек його матері, як завелося: і старе, і мале у боки взялося. Ном. № 12484. Бог старий господарь. Ном. № 58. Старий завіт. 2) Употр. какъ существ. въ м. и ж. р. старий. а) Старикъ. б) Мужъ. Такъ ого обыкновенно называетъ жена, но иногда и посторонніе, обращаясь къ женѣ того, о комъ рѣчь. (Жінка) й каже: «Що ж, старий, — тобі є, поміч, а мені нема. ЗОЮР. І. 65. Здорові були! А де се ваш старий? стара: а) Старуха. б) Жена. в) Валетъ трефъ при игрѣ въ хвальку. КС. 1887. VI. 465. 3) Названіе медвѣдя у гуцуловъ. Шух. І. 22. 4) старий день. Бѣлый день. Співають, а на дворі вже старий день. Св. Л. 59. 5) стара-пані. Переносно: задница. Ум. старенький, старесенький. Рудч. Ск. І. 183. Упадемо матері старенькій крижем до ніг. ЗОЮР. І. 23.

Уремезовувати, -вую, -єш, сов. в. уремезувати, -зую, -єш, гл. Укрѣплять, укрѣпить связывая или сшивая. Уремезовує (латаючи) лантух так, наче довічне. Конст. у.