Блищати, -щу́, -щи́ш, гл. Блестѣть. Що не вітроньки шумлять, ні водоньки блищать.
Випадковий, -а, -е. Случайный. Щирість у нас річ випадкова, що якось несамохіть виявляється.
Зда́тний, -а, -е. 1) Способный. На хитрощі дівчата здатні. До чого здатний Петро? 2) Годный, пригодный. Ми його приймили у своє село, бо він нам здатний: коваль, бачите, добрий з його. Мені ці халяви не здатні, бо малі.
Косаричок, -чка, м. Ум. отъ косарь.
Пан, -на, м. 1) Господинъ, баринъ, помѣщикъ. Коли б пан до плуга взявся, то б і світа одцурався. Пани б'ються, а в мужиків чуби тріщать. Употребляется какъ титулъ при обращеніи къ кому либо. Прибавляется при фамиліи, имени, родственномъ названіи, служебномъ титулѣ и пр. изъ вѣжливости, какъ русское: господинъ, господа; множ. число, особенно когда слово употреблено въ видѣ обращенія, будетъ: панове. Ой обозветься пан Хмельницький, отаман, батько Чигиринський. Ей, пане куме, пане Хмельницький, пане писарю військовий! Нащо нам з тобою кролевські листи удвох читати? Гей, пане Потоцький! Чом у тебе и досі розум жіноцький? Ой одсунув та пан Нечаєнко кватирьку од ринку. Ой ходімо, пане брате, на тай кут помалу! Друзі, панове-молодцї. Правда, панове, полягла Мішки Самійла голова. пане добродію! Милостивый государь. 4) Съ притяжательнымъ мѣстоименіемъ или существительнымъ, указывающимъ на принадлежность женщинѣ, кромѣ прямаго значенія, также: мужъ. Прилетіла пташка, біля його впала: такі очі, такі брови, як у мого пана. «Меласю!» каже Черевань, «чи бачиш, що тут у нас діється?» — Бачу, бачу, пишний мій пане! паном діло жити. Жить по барски. Мірошник паном діло жив. 2) Господь. Ой що ж мені пан Бог дав? 3) Родъ игры. Ум. панок, паночок, панонько.
Понашатковувати, -вую, -єш, гл. Нашинковать (капусты, — во множествѣ). Ми собі по здоровій діжці капусти понашатковували.
Проміна, -ни, ж. = промін. Проміна одному служить.
Сотворитель, -ля, м. Создатель. Боже мій милий, сотворителю небесний.
Тупіяка, -ки, ж. = тупиця.
Хомевка, -ки, ж. = хомівка.
