Докінча́ння, -ня, с. Окончаніе, довершеніе.
Івилга, -ги, ж. Раст. омела бѣлая. Viscum album L.
Кичка, -ки, ж. 1) Прядь льна, заплетенная въ косу новобрачной. Беруть трошки льону і завивають їй (молодій) разом з косою, щоб більше було коси; хоть і великі коси, то завше треба той льон, і то називається зачіска та кичка. Метл. 208. 2) Кольцеобразный валикъ изъ пакли, шерсти или гарусу, иногда обшитый холстомъ, который носится замужними женщинами на головахъ подъ головнымъ уборомъ (очіпком, чепцем). 3) Хомутина, подушка валькомъ, кишкой, поджатая подъ клешни хомута. Лимарь кичку зашиває. 4) Пучекъ соломы или камыша, употребляемый для крытья крыши. 5) Часть воротъ, дверей: кусокъ дерева съ вырѣзаннымъ въ немъ съ одной стороны углубленіемъ, — этой стороной онъ прибивается къ столбу или стѣнѣ, тогда углубленіе даетъ отверстіе, въ которое входитъ верхъ вертикальнаго столбика глухого конца воротъ пли шипъ дверей. 6) Оставшійся въ землѣ послѣ срубленнаго дерева его пень или корень. А наші кички викопують.
Плюсь! меж.
1) Выраж. плескъ предмета, упавшаго въ воду.
2) Шасть. Тут плюсь Еней, як будто з неба: «Ось, осьде я, коли вам треба».
Ревище, -ща, с. 1) Сильный ревъ. Як ускочив вовк у череду, а вона як спинить ревище. 2) Мѣсто, гдѣ ревуть коровы, волы, чуя кровь скотины. Буяють мов на ревищі бики. Заревів Марко, як віл на ревищі.
Синь, -ні, ж. Синева. За пташкою у сині вітати.
Суто нар. Совершенно, чисто. Піднести їй на болячку ту суто золоту гіллячку.
Туго нар. Туго. Дитина сповита, та й не туго й новенькою свитиною вкрита. Ум. тугенько, тугесенько. Сідлай мене тугенько.
Удвоє нар. Вдвое. Вдвоє, втроє б витерпіла за єдине слово.
Шишкобгальниця, -ці, ж. Дѣлающая шишки
