Бідкатися, -каюся, -єшся, гл. 1) Бѣдствовать, горевать. Нехай, коли досі бідкались, нехай до старості у роскоші поживе. Бідкається тепер з волами в таку лиху годину. Клопочуся, бідкаюся з ночі до ночі, ніколи гаразд і діточками втішатись. Ніколи чужим лихом бідкатись. 2) — чим. Нуждаться въ чемъ. Козаки бідкаються пасовищами. 3) Жаловаться на судьбу. Чого вони все бідкаються? хиба вже справді їм так погано? Ой, лихо з вами та й годі! бідкалась пані Макуха, важко зітхаючи.
Ворітенька, -ньок, ворітечка, -чок, мн. ум. отъ ворота.
Запоро́шувати, -шую, -єш, сов. в. запороши́ти, -шу́, -шиш, гл. 1) Начинать, начать пылить, сыпать (о снѣгѣ и пр.). Сніг то запорошить, то перейде, то знов запорошить. I2) Запыливать, запылить, запорошить. Перед нею став і сам Опанас, але не запорошеним ратаєм. 3) О глазѣ: засорять, засорить. Не дивись високо, бо запорошиш око.
Зіпсува́ти, -сую́, -є́ш, гл. Испортить. Я ті шкури не зіпсую, свою пайку відбатую. Cм. запсувати, зопсувати.
Кубеба, -би, ж. Раст. Кубеба, Cubeba. На запіканку корінькову купив кубеби й калгану.
Надожда́ти Cм. наджидати.
Освінути, -ну́, -не́ш пр. освів, освіла,, гл.
1) Разсвѣтъ, начаться разсвѣту. Тут будемо ночувати, дочко, а завтра, як Бог освіне, поїдемо дальш у дорогу.
2) Встать, находиться при разсвѣтѣ, освѣтиться. Осмеркла у батенька, а освіла у свекорка. Рано встав, — на порозі освів (иронія). Берегом, берегом (гілка) Дуная приплила, у Марині на столі освіла. На завтра бодайсь не освів! Пожеланіе не увидѣть свѣта завтрашняго дня, т. е. пожеланіе смерти.
3) Выздоровѣть. Був слабий — тепер мало освів.
Похлинатися, -на́юся, -єшся, сов. в. похлину́тися, -ну́ся, -не́шся, гл. Поперхнуться, захлебнуться. Загнибіда похлинувся, закашлявся.
Прив'ялити, -лю, -лиш, гл. Заставить привянуть. Переносно о человѣкѣ: пришибить словомъ, привести въ уныніе. Чоловік так і прив'ялить словом.
Рундуковий, -а, -е. Крылечный. Розчинились у гетьмана рундикові двері.
