Вербляниця, -ці, ж. Время въ самомъ началѣ весны, когда вербы цвѣтутъ. Вербляниця то ще не весна: і сніг припада, і крупи ідуть.
Дій! I меж. Выражаетъ удивленіе и досаду. Дій його батькові! Дій його че́сти! Дій його ка́ту! Смотри пожалуйста! Экая диковина! Усе свої люде, а є між нами злодій! Дій його чести! на кого б то подумати?
Загусти́, -гуду́, -де́ш, гл. 1) Загудѣть. Під землею щось загуло страшно. Загула Хортиця з Лугом: «чую, чую!» А загув — аж сумно слухати — неначе бугай у болоті. Мов дзвони, загули кайдани на неофітах. 2) Упасть съ большой высоты (подразумѣвается: съ гуломъ). Так з конем і загув у провалля. Вообще куда нибудь съ силой, съ гуломъ двинуться, броситься, напр. въ сказкѣ: Одну овечку хіп за ніжку та у лантух, — так уся отара і загула туди. Була ложка, помело, та й те з дому загуло. Отсюда: було́, та загуло́, равносильно русскому: было, да сплыло. 3) О голубяхъ: заворковать. Ходить голуб коло хати сивий волохатий, як загуде жалібненько, — на серцю тяженько.
Заполові́ти, -вію, -єш, гл. Зажелтѣть, зарыжѣть. Жито заполовіло — жнива надходять.
Зострівати, -ва́ю, -єш, сов. в. зостріти, -ріну, -неш, гл. Встрѣчать, встрѣтить. Пішла моя дівчинонька понад берегами, та зостріла рибалочок з трьома неводами. Зострів мене козак молоденький, схопив з мене вінок золотенький.
Каліфактор, -ра, м. Сторожъ при духовныхъ учебныхъ заведеніяхъ.
Ма́нька, -ки, ж. Лѣвая рука, шуйца.
Надво́рі нар. Внѣ дома, подъ открытымъ небомъ, на дворѣ. Хиба тільки світу, що у вікні? Єсть іще й на дворі. Мати твоя та брати твої стоять на дворі.
Поліття, -тя, с. Благопріятная погода; благопріятное урожайное лѣто. Не поліття, а лихоліття. Як закує зузуля на Юрія на голе дерево, то буде голодне літо, а як на лист, то буде поліття. Сього року поліття на ваш огород. Не на всяке літо добре поліття. Таке все поліття мочливе. Як сніг випаде, тоді поліття ходити на зайців.
Розумниця, -ці, ж. Умница.
