Дворо́вий, -а, -е. Дворовый. Стор. МПр. 67. Ой у саду вишня, у саду черешня — не любіте, дівчаточка, дворового лежня. Лавр. 58.

Зара́дитися, -джуся, -дишся, гл. 1) — кого́. Посовѣтоваться, попросить совѣта. Він повинен мене зарадитись. Н. Вол. у. 2) Помочь себѣ.

Москалів, -ле́ва, -ве 1) Принадлежащій великороссу. 2) Принадлежащій солдату.

Надзюри́ти, -рю́, -ри́ш, гл. Натечь струйкою. Діжка тече, — глянь, скільки подзюрило.

Наскуповувати, -вую, -єш, гл. Накупать. Наскуповував свиней десяток. О. 1862. IV. 82.

Паруб'я, я́ти, с. = парубча. Пора нашим паруб'ятам селом мандрувати. Чуб. III. 112. У мене сини паруб'ята. Г. Барв. 11.

Перешкода, -ди, ж. Помѣха, препятствіе. бути на перешкоді. Служить помѣхой, препятствовать. Ніхто не розлучить, ніхто не стоїть на перешкоді. МВ. (О. 1862. І. 90). Сам ти бачиш, що вороги нам на перешкоді. Чуб. V. 319.

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Терло, -ла, с. 1) Мѣсто, гдѣ рыба оплодотворяется. Шейк. 2) Время оплодотворенія и метанія рыбой икры. 3) = гарман. Могил. у.

Фурдиґати, -ґаю, -єш, гл. Вертѣть? (съ шумомъ?). Тікайте з хати, бо я буду веретеном фурдиґати. Ком. Пр. № 233.