Гребти́, -бу́, -бе́ш, гл. прош. вр. гріб, гребла́, гребло́. 1) Гресть (весломъ). Так гребе, що страх, човном. І стали веслами гребти. Гребти́ у ход. Гресть прямо впередъ; з під човна́ гребу́ть, чтобы поворотить лодку; через о́бшивку — для быстраго хода. 2) Сгребать (о сѣнѣ). Дівчата на луці гребли, а парубки копиці клали. 3) Рыть, разгребать. Собаки лапами гребуть. Курка що гребе, то все на себе. Кінь гребе копитом.
Долі́зти Cм. долазити.
Ксі! меж. Крикъ на свиней, когда ихъ гонять.
Марноду́мець, -мця, м. Пустодумъ.
Моро́зуватий, -а, -е. Серебристый (цвѣтъ).
Отерти, -тру, -ре́ш, гл. = обітерти. Омию кров суху, отру глибокії тяжкії рани. Отерла піну на губах.
Патрувати, -ру́ю, -єш, гл. = пантрувати. Підпали піч, та патруй, щоб не погасло.
Твердий, -а, -е. 1) Твердый.
2) Крѣпкій. Дзеркало ясне з твердої сталі. Благословіть дітей своїх твердими руками. Щоби він пошукав меду та твердого. Твердий жаль. Твердий сон.
3) Суровый, жестокій. Тверду війну будемо мати. Тверда зіма. Ум. тверденький, твердесенький. Такий, рибцю, тверденький жаль.
Ходенько, -ка, м. Ум. отъ хід.
Цнотливий, -а, -е. 1) Добродѣтельный. Був прискорбен, як той колишній цнотливий багач. 2) Цѣломудренный. Гей, музо, панночко цнотлива, ходи до мене. І воза не возила, та двір украсила (кажуть про дівку, що вийшла цнотливою).
