Дивови́жа, -жі, ж. 1) Замѣчательное зрѣлище; замѣчательное или странное явленіе. Чого ти, зятю, на мій двір поглядаєш? На моїм дворі ніякої дивовижі не маєш. 2) Диковина. Чумаки усе слухали дивовижу московську да аж роти роззявляли. На-в-дивови́жу. На удивленіе. Що вже за хороше дівча було, всім на-в-дивовижу. В дивови́жу. Въ диковину, удивительно. В дивовижу була їм ця загадка. Не в дивови́жу. Не въ диковину. Йому не в дивовижу дівчат цілувати, мов оріх лускать.
Доброві́льно нар. Доброжелательно.
Золотісінький, -а, -е. Совершенно золотой. Употр. какъ ласкательное. Моя матінко, моя золотісінька!
Ля́са, -си, ж. 1) Ременная или пеньковая часть кнута (безъ кнутовища). Загадка: Віз без коліс, а батіг без ляси, (човен, весло). 2) = ліса 2.
Миша́стенький, -а, -е. 1), Ум. отъ мишастий. 2) Малорослый, съ мелкими чертами лица (о человѣкѣ).
Олійниченко, -ка, м. Сынъ олійника.
Розбовтуватися, -туюся, -єшся, сов. в. розбо́втатися, -таюся, -єшся, гл. Разбалтываться, разболтаться.
Світач, -ча, м. 1) Маленькій желѣзный подсвѣчникъ для восковой свѣчи у иконы: желѣзный стержень, вбиваемый въ стѣну или божник, съ трубочкой для свѣчи. . Cм. світич. 2) Въ курной полѣсской хатѣ: четырехугольная деревянная труба, спускающаяся изъ крыши въ избу, внизу подъ нее подвѣшена желѣзная рѣшетка, на которой вечеромъ зажигаютъ лучину.
Хабальний, -а, -е. Кокетливый; любодѣйный.
Штиба, -би, ж. = штаба. за залізні алиби посадити. Посадить въ тюрьму.
