Гоготати, -чу́, -чеш и гоготі́ти, -чу́, -ти́ш, гл. 1) Ржать. А на дворі кониченьки гогочуть. 2) Издавать сильный и продолжительный звукъ, напр.: при отдаленномъ громѣ, сильномъ вѣтрѣ, сильномъ пламени. Грім гогоче, а блискавка хмару роздирає. Вітер на десять голосів реве і виє, і скиглить, і гоготить. А наша хати полум'ям полала, і навкруги земля, мов пекло, гоготала.
За́зімки, -ків, м. мн. Начало зимы, заморозки, первые холода. : послѣдніе заморозки.
Крамарочка, -ки, ж. Ум. отъ крамарька.
Лентю́х, -ха, м. Одѣтый въ городскую одежду? горожанинъ?
Лун, -на, м. = лунь. луна піймати. Умереть.
Мі́день, -дня, м. Мѣдный котелъ, мѣдный горшокъ, мѣдный самоваръ. Так в мідні клекотить гарячий.
Наби́ти, -ся. Cм. набивати, -ся.
Ножений, -а́, -е́ Ножной; къ ногамъ относящійся, на ногахъ находящійся. Ножана ступа. Ножені пальці.
Обмовити Cм. обмовляти.
Фуніти, (-ню, -ниш?), гл. Выдыхаться, терять запахъ; блекнуть, увядать.
