Жури́тися, -рю́ся, -ришся, гл. Печалиться, грустить, сокрушаться. Не журима, дівчинонько, ще ж ти молоденька. Журилась мати, плакала дуже жінка, а нічого робити: провели свого Трохима аж у губерню. Як дівчині не журиться, — козак покидає! Жури́тися ким. Заботиться о комъ, принимать къ сердцу чью участь. Ой ти, братіку-жайворонку, не журися ти нами: годує Господь малі мої діти дрібними кришечками. Жури́тися за ким, по ко́му. Грустить, печалиться по комъ. Ти не знаєш, моя мати, за ким я журюся. Ой умру я, умру, та буду дивиться, ой чи будеш, мій миленький, по мені журиться? Ой чи журиться отець-мати по мені? Жури́тися за чим, — чим. Заботиться о чемъ, хлопотать о чемъ. Журився за м'ясом, а м'ясо само йде. Дурень нічим ся не журить: горілку п'є і люльку курить. Не журіться життям вашим.
Засу́нути, -ся. Cм. засувати, -ся.
Зголи́ти, -лю́, -лиш, гл. 1) Сбрить. Перший раз, як живу на світі, довелось мені зголити вуси. 2) Оголить, обнажить. Переносно: сдѣлать бѣднымъ, нищимъ. Та бодай же ти, корчмо,... та й у пень згоріла, та як ти ж мого сина, та як ти молодого, та навіки зголила.
Кльокати, кльо́чу, -чиш, гл. = квоктати. Cм. кльока.
Осяяти, -сяю, -єш, гл. = осяти. От, нар. Вотъ. От його то постигла лихая година. Давай тікать, а чорт за ним, от-от дожене. Утікайте, пане, а то ляхи от-от-от. Кінь басує... от-от річку, от-от перескочить. от де. Вотъ гдѣ. От де злодій штемпований.
Пайдити, -дить, гл. безл. Везти, удаваться. Такому господареві пайдитиме у господарстві. Жому не пайдить на коні, а на воли пайдить найбільш.
Підгребти Cм. підгрібати.
Підіймати, -ма́ю, -єш, сов. в. підійняти, -дійму, -меш, гл. 1-3 = піднімати, підняти 1 — 3. Угору руки підіймали, кайданами забрязчали. І. Підійняла китаєчку та й заголосила.
4) = піднімати, підняти 4. Таких людей підіймати наукою до моральної і соціяльної рівности з собою.
5) = піднімати, підняти 5.
6) = піднімати, підняти 6.
7) на глузи, на сміх підіймати. Haсмѣхаться, осмѣивать, подымать на смѣхъ. Отак мене на глузи підіймають. Стали вдовиченків на сміх підіймати.
8) — піднебення. Объ опухоли миндалевидныхъ железъ говорятъ въ селѣ, что это піднебе́ння опало, почему его должно підійняти, надавливая снизу пальцемъ и пр.
Причалювати, -люю, -єш, сов. в. прича́лити, -лю, -лиш, гл. 1) Причаливать, причалить, пристать къ берегу. Який вас враг сюди направив і хто до берега причалив? до свого́ берега причалив навіки. 2) Подъѣзжать, подъѣхать. Причалили хури до комори, випрягли волів. 3) = прибиватися, прибитися. Причалив до старого знайомого, щоб і Антося тут поставити, і самому перебути. 4) Присоединяться, присоединиться, пристать. А до його причалило ще чоловік десять.
Чорноволотка, -ки, ж. Родъ растенія.
