Відлютувати, -ту́ю, -єш, гл.
1) Перезлиться.
2) Отпаять.
Кара, -ри, ж.
1) Наказаніе. Стоять Гонта з Залізняком, кричать: «Ляхам кари! Кари ляхам, щоб каялись». Се кара божа на нас.
2) Гнѣвъ, немилость. А я живу в божій карі: не дав мені Господь пари. Ум. каронька. Яку б же нам, славним запорожцям, та кароньку дати?
Ми́лувати 1, -лую, -єш, гл. Миловать, щадить, беречь. Нас ще Господь до якого часу милує. Нехай Бог милує.
Нерушиме нар. Не двигаясь съ мѣста, постоянно. Ми з прадіда живемо тут нерушиме.
Подвижник, -ка, м. Подвижникъ.
Подлятися, -для́юся, -єшся, гл. Промедлить извѣстное время.
Позасмикувати, -кую, -єш, гл. Задергать (многихъ).
Поперенизувати, -зую, -єш, гл. Перенизать (во множествѣ). Давно не перенизувала намиста, треба сісти та поперенизувати, а то ще порветься.
Прадідівщина, -ни, ж. Наслѣдство, доставшееся отъ прадѣда.
Пригрів, -ву, м. Мѣсто, обогрѣваемое солнцемъ; солнцепекъ. Чабан на соняшному пригріві... спить.
