Бунчуковий, -а, -е. 1) Относящійся къ бунчуку.
2) — товариш. Почетное званіе, которымъ сначала украинскіе гетманы награждали сыновей генеральной старшини и полковниковъ, а позже, съ половины XVIII в., это званіе стали получать, при выходѣ въ отставку, полковники и чины полковой старшини. б. товариші сопровождали гетмана въ походѣ, находясь під його бунчуком. Иногда сокращенно, безъ существительнаго: Бувають військові, значкові, і сотники, і бунчукові.
До́лов нар. Низомъ. Ой долов, долов на полонині.
Дурносмі́х, -ха, м. Смѣющійся безъ повода.
Єди́нчик, -ка, м. Ум. отъ єдине́ць.
Зглота́, -ти́, ж. Толпа, скопленіе народа, давка.
Клюпач, -ча́, м. Рычагъ, на которомъ ходитъ въ ножной ступѣ боекъ.
Куріти, -рію, -рієш, гл. Быть пыльнымъ, пылить. Кропить дощик дороженьку, да щоб не куріла. Тепер не курітиме, — дощик пройшов. Знов щось куріє, тільки не туди, а відтіль ближче, ближче, пил такий збива.
Сяння, -ня, с. Сіяніе.
Хвартушина, -ни, ж. = хвартух. Спідничина не зіходить, хвартушина не стече. Як була я молодою преподобницею, повісила хвартушину над віконницею. Ум. хвартуши́нка.
Чванько, -ка, м. Чванный. Чванько начваниться, а будько набудеться.
