Заде́ржати, -ся. Cм. задержувати, -ся.
Зоставляти, -ля́ю, -єш, сов. в. зоставити, -влю, -виш, гл. = зіставляти, зіставити. Ляха-Бутурлака не рубайте, между військом для порядку за яризу військового зоставляйте.
Мигота́ти, миготіти и мигтіти, -чу, -ти́ш, гл. Сверкать, мерцать, мелькать. Над ставками, над садками миготіло, грало, лилося хвилями золоте марево. В очах миготить, а в голові свистить. Зірки мигтять собі, блимають. Аж в очах мигтить. Миготіла в очах дорога горорізьба.
Плужити, -жу, -жиш, гл.
1) Пахать плугомъ. Плужили, волочили та сіяли.
2) Везти, идти хорошо. Поки щастя плужить, поти й ворог служить. Не плужило йому якось: чи скотину заведе, чи свининку, чи кобилу... — гледи й подохне, або вовк поїсть.
Погнівити, -влю, -виш, гл.
1) Погнѣваться. Не погніви: то Бог дав, те й з'їж.
2) Разгнѣвать. Та виломлю калинову квітку та застромлю за білу намітку, щоб сії квітки не подавити, щоб свого роду не погнівити.
Позакидати, -да́ю, -єш, гл. Забросить, закинуть (во множествѣ). В мене в багато чобіт, що я позакидав нагору. Персні позакидали в воду. Позакидали голови, насилу на їх держались шапки.
Позаполіскувати, -кую, -єш, гл. Замыть, полоща (во множествѣ). Побіжи, дочко, на річку, позаполіскуй сорочки Семенкови.
Портняний, -а, -е. Холщевой, полотняный.
Сподом нар. Внизу. Сподом обірвали вишні, а вгорі ще.
Шевеліти, (-лю, -лиш?), гл. = шелестіти.
