Вирікати, -каю, -єш, сов. в. виректи, -речу, -чеш, гл. Произносить, произнести, сказать. То ж не один хто сказав — громада вирекла. Чи оддаси за мене Настусю? А Губрій.... вирік: «Віддам».
Грі́мати и гри́мати, -маю, -єш, грі́мнути и гри́мнути, -мну, -неш, гл. 1) Гремѣть, загремѣть, грохнуть, загрохотать. О громѣ, огнестрѣльномъ оружіи и пр. Грім що гримне, в берег гряне — з пущі полум'я прогляне. Двері гримли серед хати. О стрѣльбѣ чаще: гріма́ти. Із дванадцяти штук гармат грімали. Задзвонили в усі дзвони, гармата гримала. . Три дні грімали самопали. 2) Кричать, крикнуть сердито. Не на те я дочку викохав, — грімнув батько, — щоб я її первому пройдисвіту мав оддати. Як я з тебе сміюся? — гримнув дід. — на ко́го. Кричать, крикнуть на кого, бранить. Коли б же на мене одну, а то й на свою рідну матір грімає. 3) Ударять, ударить сильно. Як гримнув мене по спині. Также съ удареніемъ на предпослѣднемъ слогѣ. Нелепом міжи плечі грімає.
Да́вно 1, -на, с. (Употребляется только въ косвенныхъ падежахъ). А тут бур'ян, піски, тали, і хоч би на сміх де могила о давнім давні говорила. І батьки наші казали, що зробив ти в давні давна. З да́вна, з да́внього да́вна, з да́вніх даве́н. Издавна, съ незапамятныхъ временъ. Був собі дід та баба, з давнього давна у гаї над ставом удвох собі на хуторі жили. Ви, тітко, кажете, що се Музичин грунт, з давніх давен. Адже ж у давнього Музики було багато степу. Це ще з давніх давен у нас повелося.
Жени́ло, -ла, м. Насмѣшливо: парень, котораго пора женить. То таке женило аж під стелю.
Забу́ток, -тку, м. 1) Остатокъ, памятникъ. Забуток старшини. 2) Забвеніе.
Зличний, зли́шний, -а, -е. Прекрасный, красивый. Гарне й зличне да не вічне. Бувай здоров, злишний паничу.
Повзувати, -ва́ю, -єш, гл. Обуть (многихъ). Пани повзувані, сліди ваші босі.
Суховерх, -ху, м. Раст. Prunella vulgaris.
Торішній, -я, -є. Прошлогодній. Так рад, як торішньому снігові.
Умно́зі, нар. Въ большомъ количествѣ. Не гнівайся, тестю! Не умнозі зять їде, не багато бояр везе: ой сто коней верхових, а сімдесят возових.
