Берег, -га м.; во мн. ч. берега и береги. 1) Берегъ. Ой пійду я, пійду не берегом — лугом. Богу молись, а до берега гребись. На березі Ганна роздяглася. берегами. По берегамъ. Берегами глибокий пісок. 2) Край, бортъ. Глибока миска з крутими берегами. 3) Кайма. Принесу хвартух дорогий — золотії береги. 4) Обрѣзъ въ книгѣ. Книжка з золотими берегами. 5) пуститися берега — отдаться на произволъ судьбы. 6) держатися берега означаетъ въ прямомъ значеніи плыть подлѣ берега, а въ переносномъ — быть осторожнымъ. 7) берега дати — положить предѣлъ, конецъ. Треба тобі берега дати, бо щось дуже вже роспустився. Ум. бережок, бережечок, береженько. На бережку у ставка. Ой у тихого Дунаю, у крутого бережку. Тиха вода береженьки зносить.
Відгукувати, -кую, -єш, сов. в. відгукати, -каю, -єш, гл. 1) Выкликать, выкликать. Куди се ти так забрався, що ледве-не ледве відгукав тебе. 2) Звать обмершее дитя съ цѣлью привести его въ чувство.
Горі нар. Вверхъ. Іде Мар'я горі драбиночкою. Горі, рибки, горі, горі бистров водов.
Клишоногий, -а, -е. Косолапый.
Косибав, -ва, м. = косарь 2.
Мирча́ти, -чу́, -чи́ш, гл. = мурчати.
Тикати, -каю (-чу), -єш (-чеш), гл.
1) Тыкать, втыкать.
2) Давать, показывать (кукишъ). Вона йому дулі тиче.
3) Говорить «ты». Не тикай, бо мене царь ґудзиками обтикав. То це він на батька тикав?
Цвіріньок, -нька, м. = цвіркун.
Чарівничий, -а, -е. Волшебный, очаровательный, чарующій. Проказала вона сі слова чарівничі, — вони (молода й дружки) й выпорхнули вікном, одна по другій, тільки крильцями лупотять.
Чванливо нар. Чванно, важно.
