Ґе́ґавка, -ки, ж. = Гоголь.
Де нар. 1) Гдѣ. Де гріх, там і покута. Сова знає, де кури почують. Де ви ся повертаєте, як ви ся маєте? Горе дворові, де корова росказ волові. За городом левада, де зібралась громада. Та не де́ діне́ться. Нигдѣ не дѣнется, не пропадетъ. 2) Куда. Сама ж я не знаю, де мій милий дівся, а чи його звіри ззіли, а чи він утопився. Три царі, де ви йдете? Не бу́ло де́. Некуда было. Було втікать, чорний баране. — «Не було де, вельможний пане». 3) Откуда. Де ся взяв татарин стидкий, бридкий, поганий: хоче вдову зарубати, собі дитину забрати. 4) Когда. Де Христос родився, той день празнуємо. 5) Въ соединеніи съ прилагательными: какой; тотъ, который. Не бере малого, а вибірає, де більший. Де кращого шукає. Де менші між їми, як ті поросята, валялись та грались собі на піску; де набільші — в «свинки» поодалі гралися. З де-бі́льшого, з де-бі́льша. Большею частью. 6) Какъ. Де йому й жити було! Воно й росло так, аби слава, а тії виправки та походи силу з його всю вибрали. 7) Де-б. а) Гдѣ бы; куда бы, откуда бы. П'ять слів сказать, і де б взялася поміч. б) Вмѣсто того, чтобы. Де б піти до церкви, а вона потягла у ліс по горіхи. Де б молитися та в гріхах каятись, а вона ще пику малює та до судських примиляється. в) Де б то. Гдѣ бы то, куда бы то. (Козак) не питається, де б то стати, коня попасти, а питається, де корчма новая. 8) Де вже! Ну гдѣ таки. Де вже було мені служити! 9) Де в бі́са, де в ка́та! Гдѣ тамъ! Куда тамъ! Кой чортъ! А що, куме, багато заробив грошенят на заробітках? — «Де в біса! тепер не те стало, що колись у старовину. Де в біса, які звичайні!... А кажуть люде, добрих батьків діти. Пригляділись старі очі на турка й на брата; на чужу кров і на рідну — та де його в ката! не спочину на родині, отут десь загину. . 10) Де то. Гдѣ же; куда же. Де то твоя слава подівалася — чубатим козакам досталася. Де то моя Катерина? 11) Де ж. а) Гдѣ же. Ой де ж мені, моя мила, коників набрати — по за гаєм зелененьким до тебе об'їзжати. б) Куда же. Ох, погибель же моя! де ж мені тепер діться? Ой де ж ти їдеш, о, мій синочку? — Їду в гороньки, аж до дівоньки. в) Развѣ. Ні жувати, ні ковтати не можна, не йде в горло. Се ба був хрін. Де ж його можна їсти. г) Де ж пак! Какъ же! еще бы! Може вона за пана хоче? Де ж пак! вона мабуть за царя думає. Пнеться, наче справді велика цяця. Де ж пак! нові штани справив. Злякаються вони! де ж пак! І в горобину ніч приїдуть для такої панночки, як наша. 12) Де тобі. Куда тамъ! Вийшов з хати карбівничий, щоб ліс оглядіти, та де тобі! таке лихо, що не видно й Світа! 13) Де хотя́. Гдѣ угодно. У старовину такого землі було, що кожний де хотя селивсь і кілько хотів, стілько й займав. 14) Де да́лі. Чѣмъ далѣе. Де далі, усе стихає, ні травка не колишеться, усе жде чогось великого, страханого. Пов. Примѣч. Остальныя слова сложныя съ де Cм. отдѣлъно въ соотвѣтствующихъ мѣстахъ алфавита.
Дзвеніти, -ню́, -ни́ш, гл. 1) Звенѣть, звучать. Тілько дзвеніло шкло у вікнах. Голос дзвенить. Чи буде лад, чи не буде: в якому у мене усі дзвенить? 2) Жужжать. Дзвенять трутні.
Ді́вчище, -щі, ж. Ув. отъ дівка.
Доло́нечка, -ки, ж., доло́нька, -ки, ж. Ум. отъ долоня.
Заюхто́ритися, -рюся, -ришся, гл. 1) Закапризничать. От і заюхторились — годі косить. 2) Безл. заю́хторилося. Захотѣлось (о капризномъ желаніи, нѣсколько презрительно). От, заюхторилося їй у город.
Зм'яти, зімну, -неш, гл. = зімняти. Да покуль батеньку я в'єднав, я свою шапочку стер та зм'яв.
Перераджувати, -джую, -єш, сов. в. перера́дити, -джу, -диш, гл. Пересуживать, пересудить, перерѣшать, перерѣшить. Радять мене люде, радять і другії, а я тую раду сама перераджу.
Укочуватися, -чуюся, -єшся, сов. в. укотитися, укочуся, -тишся, гл. Вкатываться, вкатиться. Покотився тоді сліпуючи та й укотивсь у лисиччину норку.
Цісарів, -рева, -ве Принадлежащій императору.
