За́значка, -ки, ж. Знакъ, помѣтка.
Зочити, -чу, -чиш, гл. Увидѣть. На що ж і очі в лобі, коли не зочити кого треба.
Мара́, -ри, ж. 1) Призракъ, привидѣніе. Вони ж, бачивши його, що ходить по морю, думали, що се мара. Василина з'явилась і счезла, як мара. Що ж се таке? Се не мара, моя се мати і сестра. 2) Злой духъ, разновидность чорта, обморочивающій людей, затемняющій имъ разсудокъ, чтобы завести ихъ въ опасное мѣсто. Туди мене мара несе, де грають музики. Убрався в сажу, як мара. a мара його знає, де він ся подів! A чортъ его знаетъ, куда онъ дѣвался! 3) Сонъ, сновидѣніе, греза. Сон — мара, Бог — віра. Чаще во мн. ч.: мари. Ой місяцю-місяченьку! не світи нікому, тільки мойму миленькому, як іде додому. Світи йому вдень і вночі і розганяй мари. У Левицкаго употребл. въ значеніи: мечты. Не зросла вона в роскоші. Мари об таких хатах раскішних здались їй пустими.
Наздрі́тися, -рю́ся, -ри́шся, гл. Осмотрѣться. Як прийду додому, то свекруха не дає й наздрітися, все мене лає.
Перенісся, -ся, с. Переносье. Як у кого на переноссі брови сходяться одна з другою, той буде нещасливий.
Саджений, -а, -е. Осыпанный (драгоцѣнными камнями). Келеп, саджений изумрудами.
Січ, -чі, ж. Сѣчь (запорожская). Січ — мати, а Великий луг — батько.
Станути, -ну, -неш, гл.
1) = стати.
2) Истаять. Станула як віск.
Хундамент, -ту, м. Фундаментъ.
Шолупайка, -ки, ж. Шелуха, скорлупа.
