Валяти, -ля́ю, -єш, гл. 1) Валить, сваливать, опрокидывать. Чорт росердився, налітає і хату валяє. Буйний вітер в полі повіває, бідного козака із ніг валяє. 2) Валять (сукно). 3) Бить, сбивать (съ дерева). 4) Пачкать, марать. Помалу ступайте, пилу не збивайте, шмаття не валяйте. 5) — коней. Выхолащивать лошадей. 6) Испражняться.
Виднесенький, -а, -е., Ум. отъ видний.
Збур'Янува́тіти, -тію, -єш, гл. О травѣ: засориться сорными травами.
Первачок, -чка, м. Ум. отъ первак.
Повіз 1, -возу, м. Экипажъ. Посідали пани у той повіз. Перестріли разбойники і одібрали і гроші, і одежу, і коні з повозом.
Подув, -ву, м. = подмух.
Просвіта, -ти, ж. Просвѣщеніе, образованіе. Просвіти за плечима не носити. І сей лист не мусить пропасти із історії української просвіти. На тому й скінчилася наука й просвіта Сухобрусівен.
Пшик! меж. Выражаетъ короткое шипѣніе отъ погруженія въ воду раскаленнаго желѣза. Употребл. какъ существительное: пшик, ку, м. Перевівся на ковальський пшик. Був коваль такий мудрий, що взявся леміші чоловікові кувать, та багато заліза.... перепалив. «Ні, каже, чоловіче, скую тобі сокиру» .... «Не сокиру, а серп». А далі вже швайку, а далі й пшик: роспік залізця шматочок, що зосталось, та в воду: «от тобі, каже, й пшик».
Тарабан, -на, м. Барабань. Ум. тарабанець, тарабаник, тарабанчик.
Тра-ра-ра! меж. Припѣвъ.