Великий, -а, -е. 1) Большой; великій. Як світ великий, так різне на чім буває. Ном. № 397. Як у воді не без чорта, так у великого пана не без жида. ЗОЮР. I. 146. Великий дурень. Ном. великого стоїти. Много стоить; много значить. велика дорога. Дальняя дорога. Ой не їдь, синку, у велику дорогу. Н. п. велика голова. Умная голова. Нема чого журитися: нехай той журиться, що велику голову має. Ном. великий луг. Такъ называлась у запорожцевъ низменность по лѣвой сторонѣ Днѣпра, ниже о. Хортицы, отъ устья рѣки Мокрой Московки до перваго впаденія въ Днѣпръ р. Конки, покрытая огромнымъ вѣковымъ лѣсомъ, болотной травой и высокими камышами. Эварн. Вольн. запор. казаковъ. (2-е изд.) 124, 274. Січ — мати, а Великий Луг — батько. Ном. № 757. Ой повій, повій, вітре, через море та з Великого Лугу. Шевч. 56. великий піст. Великій постъ. Ном. № 6410. великий понеділок, вівторок и пр. Страстной понедѣльникъ, вторникъ и т. д. Ном. № 11567. велика руїна. Періодъ въ исторіи правобережной України между 1672 и 1678 г. великий час. Продолжительное время. не за великий час. Въ короткое время. великого коліна, великої руки. Знатный, родовитый. Св. Л. 217. 2) Рослый, высокій. Великий рости та розумний будь. Ном. Великий до неба, а дурний як треба. Ном. № 6347. 3) Названіе медвѣдя у гуцуловъ. Шух. І. 22.

Гіронька, гірочка, -ки, ж. Ум. отъ гора.

Заверни́голова, -ви, об. Человѣкъ, морочащій другого, сбивающій съ толку.

Каліцтво, -ва, с. Калѣчество, увѣчье. Спінило, звернуло їй, руку — не дай Бог каліцтва. Харьк. г. Спасеть вас Біг, що й нас при каліцтву не забуваєте. Лебед. у. Хиба яке каліцтво знайдуть дохторі, то не піде в москалі. Н. Вол. у.

Катрага, -ги, ж. 1) Шалашъ; шалашъ или хижина въ пчельникѣ или надъ погребомъ. 2) Стропила для шатра. Ум. катражка. Хлопці, як їдуть на ніч коні пасти, то часом роблять для захисту катражку. Волч. у. Хто на сонці спать ліг і од сонця катражку зробив, з свити або з рядна, на триніжках нап'яв, або снопи поставив і на снопи накинув. Закр.

На́воротень, -тня, м. Раст. Alchemilla vulgaris. Вх. Пч. І. 8.

Помахати, -ха́ю, -єш, гл. 1) = помахувати. Ой де моя миленькая похожає, да шитими рукавами помахає. Чуб. III. 190. 2) Cм. помахувати.

Попінити, -ню, -ниш, гл. Запачкать пѣной (о бѣшеной собакѣ).

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Сплямуватися, -муюся, -єшся, гл. Запятнать себя (въ прямомъ и переносномъ значеніи). Дивлюсь, дивуючись, на кров з грязею, що ви обидва нею сплямувались. К. ЦН. 190.