Веретено, -на, с. 1) Веретено для пряденія. Чуб. VII. 410. Вас. 201. Позичила веретено, гребінь, днище, прийшла додому і давай прясти. Рудч. Ск. І. 178. На сорочку не напряла, веретін не було. Г. Барв. 45. Названія частей веретена въ Лебед. у.: острый конецъ — шпинь, утолщенная средняя часть — пузце, зарубка послѣ нея — шийка, конецъ — п'ятка. (Залюбовск.). Гуцульскія названія: острый конецъ — спінь, утолщенная средняя часть — черево, зарубка послѣ нея — затинка, деревянный дискъ, надѣваемый на конецъ — кочальце, конецъ — гуска. Шух. І. 148. 2) Веретено, стержень какъ часть различныхъ снарядовъ и машинъ, напр. снаряда для пряденія шерсти (назв. тупого конца: гузка (Вас.153) и различныхъ ткацкихъ снарядовъ: ремісника (Шух. І. 257), снувалки (МУЕ. ІІІ. 15), човника (Шух. І. 258), шпулера (МУЕ. ІІІ. 14), прядки; также какъ часть слѣдующихъ машинъ: жорен (Шух. І. 146), млина ручного (Шух. I. 103), — водяного и вітряка (Kolb. І. 61; Мик. 481), круга гончарського (Вас. 179, Шух. І. 360 — 262) и пр. Ум. верете(і)нце, веретенечко.

Витребеньочки Ум. отъ витребеньки.

Віршник, -ка, м. Стихотворецъ. Латинський віршник. Шевч. 298.

Жовч, -чі, ж. Желчь. На мід, не на жовч люде мух ловлять. Ном. № 3083.

Зробити, -блю́, -биш, гл. 1) Сдѣлать, произвести. Хата, 164. Зроби, милий, золоті удила, щоб я твого коня до води водила. Мет. 112. Гуси зробили великий крик. Грин. II. 239. — своїм богом. По своему. Не куди й дів ті гроші, а купив дзвін; та вже й тим скривдив громаду, що зробив своїм богом. Св. Л. 287. 2) Повредить кому колдовствомъ. Чоловік з голоду сохне, а дурні брешуть, що це йому зроблено. 3) — волю кому, чию. Исполнить чье желаніе. Ой чумаченьки, ой ви молоденькі, зробіть мою волю. Чуб. V. 1031. 4) — ла́ску. Сдѣлать одолженіе. Велику ласку лині зроби, послухай. МВ. ІІ. 112. 5) — собі смерть. Наложить на себя руки. Ах волю сими собі смерть зробити, як в багацтві з нелюбом жити. Чуб. V. 117.

Попритулятися, -ля́ємося, -єтеся, гл. То-же, что и притулитися, но о многихъ.

Поскривляти, -ля́ю, -єш, гл. Искривить (во множествѣ).

Прив'язка, -ки, ж. Снурокъ, веревочка или что либо подобное, употребляемое для привязыванія, напр. красная гарусная нитка, которой гуцулки связываютъ концы своихъ косъ. (Шух. І. 135), веревочка, которой постіл привязывается къ ногѣ. Прив'язку біля постола обірвав. Волч. у. Шила сукню та й укоротила, шила черевички та й помалила, а остаточки — на підп'яточки, а обрізочки на прив'язочки. Грин. III. 47.

Човпти, -пу́, -пе́ш, гл. 1) Колотить, бить. Човпуть його, мов дурного. Ном. № 6217. 2) Твердить, повторять одно и то-же. Чоловік одно човпе. Чуб. II. 538. Все човпеш, що ти зав'язав мені світ. Левиц. Пов. 77. 3) Плестись, тащиться. Човпе старий селом. Драг. 179.

Широковерхий, -а, -е. Съ широкимъ верхомъ. Вх. Зн. 30.