Бурити, -рю, -риш, гл. 1) Разрушать, ниспровергать, разорить. 2) Сильно лить, литься. Бурить як з барила. 3) Волновать, возмущать. 4) Рыть. Киртиця бурит землю. Вх. Лем. 395.

Виходець, -дця, м. Выходецъ. Котл. Ен. І. То не жива людина, то виходець з того світу. Мир. Пов. І. 121.

Ґабе́лок, -лка и ґабе́ль, -ля, м. Кожа молодаго теленка.

Побутніти, -ні́ю, -єш, гл. Истлѣть, сгнить, заплесневѣть. Милий, милий, що тобі є? Же ті власки побутніли, білі личка почорніли. Гол. І. 84.

Поледачитися, -чуся, -чишся, гл. Полѣниться. Поледачився сам піти та послав дурного хлопця. Новомоск. у. (Залюб.).

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Притектися, -чу́ся, -че́шся, гл. Прійти. На городі бараболя, — ой десь моя лиха доля; бараболя розцвітеся, лиха доля притечеся. Грин. III. 657.  

Рожівка, -ки, ж. 1) = рожа? Щипліте рожівку. Чуб. IV. 280. 2) Родъ писанки съ орнаментомъ въ видѣ розы; различаются рожівка сторчова и бокова. КС. 1891. VI. 374.

Травина 2, -ни, ж. соб. Травы. Ой заросла тота стежка лихом, травиною, де-м ходила, говорила, серденько, з тобою. Гол. II. 350.

Фосувати, -сую, -єш, гл. Прорѣзывать канавами. Ґрунта фосовані. Вх. Лем. 477.