Вимовляти, -ля́ю, -єш, сов. в. вимовити, -влю, -виш, гл.
1) Выговаривать, выговорить, произносить, произнести. Що вимовиш язиком, то не витягнеш і волом. Мила ж йому у погоню з плачем вимовляє: вернись, милий, голубчику, вернися додому.
2) Выговаривать, выговорить, обусловливать, обусловить. Я умовився за 20 рублів грошей, та ще вимовив собі кожух та чоботи.
3) Укорять, укорить, дѣлать, сдѣлать выговоръ.
Відтоптувати, -тую, -єш, сов. в. відтоптати, -пчу, -чеш, гл. Оттаптывать, оттоптать, истоптать (обувь, ноги). Ми вже й ноги відтоптали, ходивши до свата. Черевички відтопчу. відтрутити. Cм. відтручати.
Животі́ти, -ті́ю, -єш, гл. Жить, быть живымъ, существовать. Чую, чую, мої діти, що мені не животіти. Так моїй Марусі не животіти? — аж скрикнув Наум. Прощайся з ким хочет: вже тобі не животіти.
Замоли́ти Cм. замолювати.
Мі́сячник и мі́сяшник, -ка, м. Лунатикъ.
Сап'янці, -ців, м. мн. Сафьянные сапоги. На козаку бідному летязі сап'янці, — видні п'яти пальці.
Свічколап, -па, м. Человѣкъ, снимающій къ церкви со свѣчей нагаръ, также гасящій ихъ; насмѣшливо: церковный староста.
Сотничок, -чка, м. Ум. отъ сотник.
Тересувати, -су́ю, -єш, гл. Думать, размышлять? Ой я сую, тересую, де ся любка діла: ци у море утонула, ци в гай полетіла.
Удовівна, -ни, ж. Дочь вдовы. Катрусею вдовівна звалась.
