Кликати, кличу, -чеш, [p]одн. в.[/p] кликнути, -кну, -неш, гл.
1) Кричать, подавать голосъ. Володарь, володарьку, одчинь ворота! Чого хочете, чого кличете? Кликне-покликне Филоненко, корсунський полковник. Дума.
2) Звать, призывать, сзывать. Чи ти чула, дівчинонько, як я тебе кликав? Кличе мати вечеряти, а донька не чує. Не прийшов я кликати праведників. Клич громаду! Употребляется также съ предлогомъ на: от брат приостав трохи та й кличе на мене. Съ измѣненнымъ удареніемъ: кликнути. Позвать. Пійдіть, гінця мені кликніте!
8) Называть (по имени). Ой ти дівчино, ти мила моя! як же тя кличе мати твоя?
Кукурвас, -су, м. = купервас.
Міськи́й, -а́, -е́ Городской. Розумніше міське теля, як сільська дитино.
Насупити, -ся. Cм. насуплювати, -ся.
Опуцьки, -ків, м. мн. Раст. Torilis. Antryseus Gaert.
Охараскуватися, -куюся, -єшся, гл. Отнѣкиваться, отговариваться. Немає в мене грошей: щоб мені, та бодай мені... коли я брешу! Немає й не просіть, — охараскується було старий.
Проявляти, -ляю, -єш, сов. в. проявити, -влю́, -виш, гл. Обнаруживать, обнаружить.
Розігнати, -ся. Cм. розганяти, -ся.
Судний 1, -а, -е. Годный. Та куди се полотно судне: от потягнеш, а воно й пустило.
Шнуровиці, -виць, ж. Корсетъ. Продай, мамо, дві телиці, купи мені шнуровиці: в мене циці трясуться, з мене хлопці сміються.
