В'янути, -ну, -неш, гл. 1) Вянуть. Куди гляне, трава в'яне. Ном. стр. 304, № 497. 2) Чахнуть, увядать. Чого в'янеш, моя доню? Шевч. Лихо, лихої мати в'яне, дочка червоніє. Шевч. 20. серце в'яне. Сердце замираетъ, духъ захватываетъ. З мушкетом стане, а серце в'яне. Н. п. Твоє личенько біле рум'яне, хто на його гляне — серденько в'яне. Мет. волос в'яне (слухаючи що) — говорится, когда приходится слышать что-либо сильно непріятное? А в мене волос в'яне, се слухаючи. Г. Барв. 441. Так співає, аж волос в'яне.

Живе́ць, -вця́, м. 1) Сила, жизненная сила. Ще єсть для всякої незгоди живець у вожая твого. Мкр. Г. 35. 2) Молодое, дикорастущее деревцо, выкопанне для окулировки; также новые побѣги, отростки садоваго дерева. Канев. у. 3) Въ деревѣ: живая древесина. 4) Источникъ, ключъ. 5) Пульсъ. 6) Живая мелкая рыба, которую надѣваютъ на удочку, какъ приманку. 7) Подпочва. Не можна дуже глибоко пускати плуга, бо можно живцю достати. Винниц. у. 8) Отличающійся въ разрѣзѣ темнымъ цвѣтомъ, плотный слой выдѣланной на подошвы кожи. 9) Ремешекъ съ деревянной палочкой на концѣ. Онъ прикрѣпляется къ неводу и свободнымъ концемъ съ палочкой накручивается на канатъ, когда его нужно тянуть. Як тілько мережа наближалась до берега, ті, що стояли на кінці кодоли, роскручували живці. Левиц. І. 10) Ремешекъ, около котораго плетется кнутъ. Мнж. 180. 11) Желѣзное кольцо посрединѣ верхней части ярма, — въ него проходить дышло экипажа, плуга. Шух. І. 165.

Калічний, -а, -е. Увѣчный. Царь уп'ять послав сказать: щоб збірались до його... усі: і старе й мале й калішне. Грин. І. 174.

Напри́шкуватий, -а, -е. Дерзкій, буйный. Кіевск. у.

Плутяга, -ги, м. Плутъ, мошенникъ.

Помножати, -жа́ю, -єш, сов. в. помно́жити, -жу, -жиш, гл. Умножать, умножить.

Поприймати, -ма́ю, -єш, гл. Принять (во множествѣ). Хліб лежить, — от я зараз поприймаю. Грин. II. 171. Ой ти тихий Дунаю, моїх діток поприймай. Н. п.

Продаус, -са, м. (Продайус?) Великовозрастный ученикъ учебнаго заведенія, имѣющій уже усы. Приходять аж три чвертокласники — все продауси та голибороди. Св. Л. 137.

Світлуха, -хи, ж. 1) світлуха. Древесно-уксусная кислота, получаемая при гонкѣ смолы и дегтя. Ум. світлушка. Вх. Пч. I. 9. 2) мн. світлухи. Раст. Carthamus tinctorius L. ЗЮЗО. I. 116. Анн. 87.

Шолудивець, -вця, м. Паршивець. Ой чиї ж то женці, да все шолудивці. Чуб. III. 229.