Кебета, -ти, ж. Дарованіе, умѣніе, способность. Ех, як би то!.. Та що й казать! Кебети не маю.
Лу́скатися, -каюся, -єшся, гл. 1) = лузатися. 2) Трескаться, лопаться.
Перестогнати, -ну, -неш, гл. Окончить стонать.
Поривати, -ва́ю, -єш, гл. сов. в. порвати, -рву, -рве́ш.
1) Схватывать, схватить. Як порве мене за руку! Я порвав його за груди.
2) Влечь, увлекать, увлечь. Плинут рибки, плинут, близше пришивают, мого синка жучка далій поривают. Туди мою пориває рано й вечір душу.
3) поривати очі. а) Стремиться заглянуть. Раз-по-раз у сій розмові поривав наш кобзарь очі за ту межу, що відмежовує імперію од народів свободных. б) Смотрѣть съ завистью. На чужий коровай очей не поривай.
4) поривати руку. Простирать руку, стараться схватить. А на мою долю нехай не пориває руки.
Порости II, -темо́, -тете́, гл. 1) Вырасти (во множествѣ). Поросте зеленая трава. Матінко наша, не журися ти нами, як поростемо, підемо у найми. Як поростуть діти, то їм буде ця хата. 2) Нарости. Потіпають його за боки: чи багато поросло сам.
Приломитися, -млюся, -мишся, гл. Приноровиться, примѣниться, набить руку.
Росплигатися, -га́юся, -єшся, гл. Распрыгаться.
Тройнити, -ни́ть, гл. безл. Троиться, представляться въ трехъ видахъ. Усе мені двойнить, тройнить у очіх.
Тюжити, -жу, -жиш, гл.
1) Бить, колотить. Тюжать її молоду що-дня. Як попав же його батько в руки, як почав тюжити! Тюжив, тюжив — поки аж проситись почав.
2) Ругать. А й лаються ж!... Боже мій! Так і тюжать, так і тюжать один одного.
3) Литься, идти (о дождѣ). А на дворі дощ тюжить такий як із відра.
Угор, угра, м. 1) Венгерецъ. Угри і ляхи біди додають. 2) угор = вугор.
