Важити, -жу, -жиш, гл. 1) Вѣсить; имѣть вѣсъ. Він таки має вагу, важить. 2) Взвѣшивать. Поламались терези, сіль важучи на вози. 3) Имѣть значеніе, вѣсъ, значить. Знайду собі иншого.... ти мені не важиш нічого. Що він на своєму господарстві важить? що він за чоловік? 4) Иметь виды, мѣтить; умышлять, покушаться. Я двох люблю, я двох люблю, — на третього важу. На віщо ж ти важиш: чи на мою ясненькую зброю, чи на мого коня вороного, чи на мене, козака молодого. Де я мірю, там я вцілю, де я важу, — там я вражу. Хто на моє здоров'я важить, той (сам його) не має. Він уже давно важив на нас. на новий рік мав хату запалити, а це от обікрав таки. 5) — чим. Рисковать. Не раз, не два через плоти лазив, не раз, не два здоров'ям важив. 6) — легко. Придавать мало значенія, не придавать особаго значенія. Не годилось так легко важити тієї сили.
Гругу́рати, -раю, -єш, гл. = Мурчати.
Дого́нити IІ, -ню, -ниш, гл. = II. Доганя́ти. Ніхто нічим тобі не дожене. Як узяв мені догонить. Він кожному догонить. Він не повинен догонити.
Ківки, -ків, м. м. = лядобійці.
Москалю́га, -ги, м. Ув. отъ москаль.
Мути́тися, -чу́ся, -тишся, гл. 1) Мутиться. 2) Смущаться; волноваться. Отсе не где Катря! — мутиться мати: хто ж мене оплаче?
Неукий, -а, -е. 1) Необученный.
2) О лошади: необъѣзженный. Коничок неукий вирве мі ся з руки.
Острушки, -шок, ж.
1) Цвѣты: кавалерскія шпоры.
2) Стружки. Чорт взявся стругати вовка, а з остружків зробилися шершні.
Пересмердіти, -джу, -диш, гл. Перестать вонять.
Письменник, -ка, м. 1) Писатель. Виднійше нам усе те в високих розумом письменниках. 2) Въ евангеліи: книжникъ. І зібравши всіх архієреїв і письменників людських, допитувався в них, де Христу родитися.