Водяник, -ка, м. 1) Сосудъ для воды. Ум. водянчик. Онде у водянчику вода. Кв. І. 240. 2) Водяной (бѣсъ). Левч. 37. 3) = водник. Вх. Лем. 400.

Гранато́вий, -а, -е. 1) Гранатовый. 2) Цвѣтомъ похожій на гранатъ, темносиній, темнофіолетовый. Мундір на нім гранатовий. Чуб. У. 1084.

Зубела, -ли, ж. Узда. Угор.

Квітка, -ки, ж. 1) Цвѣтокъ. А без долі біле личко, — як квітка на полі: пече сонце, гойда вітер, рве всякий по волі. Шевч. 70. Процвітає в саду квітка... О, траво висока! Закрий її, сховай її від людського ока. К. Досв. Ой вирву я з рожі квітку та й пущу на воду: пливи, пливи, з рожі квітко, та й до мого роду. Н. п. 2) мн. Вѣнокъ изъ искусственныхъ цвѣтовъ, который носить дѣвушка, преимущественно просватанная. 3) Цвѣтной бантъ, пришиваемый къ шапкѣ на свадьбѣ жениху и боярам. Беруть шапки у бояр і пришивають квітки, співають так само, як і тоді, коли пришивають квітку молодому. Чуб. IV. 567. Пійду з села, — зараз оженюся: мені, дівко, та пригниють квітку, тебе, дівко, завертять в намітку. Мет. 15. Переносно: квітку пришити (кому́). Осмѣять кого острымъ словцомъ, мѣткимъ отвѣтомъ и пр. Се така, що кожному квітку пришиє. Эта каждаго осмѣетъ. (Уміла) квітку хоть кому пришити, хитро насміяться. Мкр. Н. 85. Обізветься який парубок, — він зараз і пришиє квітку: дівчатам регот, парубкові бором. О. 1861. VIII. 19. 4) Букетикъ изъ калины или цвѣтовъ, подносимый на крестинахъ повивальной бабкой гостямъ. КС. 1893. VII. 79. 5) Особый родъ вышивки на сорочкѣ. Залюбовск. Чуб. VII. 427. 6) у квітки́. О матеріи: съ рисункомъ въ видѣ цвѣтовъ. Жілетка шовкова в квітки. Св. Л, 174. Ум. квітонька, квіточка. По садочку йшла, квітойки рвала. Чуб. V. 6. Квітоньками гарненько рожа розцвіла. Сніп. У хаті в її — як у віночку, хліб випечений — як сонце, сама сидить — як квіточка. ЗОЮР. І. 145. Дівчинонька, як квіточка, з нею рай. Гліб.

Лю́лька, -ки, ж. 1) Курительная трубка. Вас. 148. Хто не курить люльки і не нюхає табаки, той не варт і собаки. Ном. № 12600. У гуцуловъ части трубки называются: вершок, въ который набивается табакъ, сподок — въ него затыкается чубук; они дѣлаются каждый отдѣльно и скрѣпляются чо́пиком; надъ вершком находится накривка или шишка (крышка), которая къ вершку прикрѣплена кочергою — треугольною металлическою пластинкою, въ которой крышка поворачивается на чопу; металлическія украшеніи крышки (завитки) наз. кучерями: сподо́к украшается гре́бінем, а гдѣ послѣдняго нѣтъ, тамъ для крѣпости соединяетъ сподо́к съ вершко́м проволочная плетінка; та часть чубука, которая берется въ ротъ, наз. пищок. Шух. I. 276, 277. 2) Родъ писанки. КС. 1891. VI. 379. Ум. люлечка. Козак сердега люлечку потягає. Н. п.

Острів, -рова, м. 1) Островъ. Стоїть над морем: ніяк на острів не достанеться. Рудч. Ск. II. 89. Левиц. Пов. 364. 2) = острева. Желех. Ум. острівець. Левиц. І. 91.

Понаважувати, -жую, -єш, гл. То-же, что и наважити, но во множествѣ или о многихъ.

Прижовкнути, -кну, -неш, гл. Нѣсколько пожелтѣть.

Признаватися, -наюся, -є́шся, сов. в. признатися, -знаюся, -єшся, гл. 1) Признаваться; признаться; сознаваться, сознаться. А тепер я признатися мушу: люблю, люблю козаченька так, як свою душу. Чуб. V. 219. 2) — до чого. Признавать, признать что своимъ. Василь признався до того ножа. Н. Вол. у. 3) до кого. Давать, дать себя узнать. Мир. Пов. II. 49. Ой як вийдеш на улицю, — до мене признайся. Чуб. V. 85.

Шкунтувати, -ту́ю, -єш, гл. Насмѣхаться. Ном. стр. 287, № 6156.