Добро́дій, -дія, м. 1) Благодѣтель. Писало і нікому, ані своєму добродієві, не показувало. Т. Шевченко — наш перший добродій народній. 2) сударь (титулъ) Правда, правда, добродію мій любий. Кланяюсь, прошу: не остаєте ласкою вашою, добродію, і моїх синів. 3) Господинъ (извѣстное лицо). Добродій N написав нову повість. 4) Шано́вний добро́дію! Високопова́жний добро́дію! Милостивый государь! Ум. Добро́дієчко. А де ж він, добродієчку?
Дово́дження, -ня, с. Доказательство, доказываніе.
Доконе́чне нар. Обязательно, непремѣнно. А той доконечне щоб співати. Та він доконешне був у селі. Доконечне треба.
Лука́вство, -ва, с. Лукавство, коварство. В моїх словах не знайдете лукавства.
Ма́льство, -ва, с. Малолѣтство, дѣтство. Терпіла з мальства всяке зло.
Накри́жник II, -ка, м. Ледорѣзъ (у моста). Чи ж моста цього льод не зірве весною? — Ні, він ще не копчений; ще накрижники будуть робить, щоб кригу здержувати.
Перевіз, -возу, м.
1) Перевозъ, перевозка. За морем вовк три гроші та руб перевозу.
2) Переправа. Ой пішли чумаки в дорогу, дійшли вони до перевозу. — держати. Перевозить черезъ рѣку. Дівка Ориночка перевіз держала.
3) Родъ игры: бросаніе камешковъ такъ, чтобы они скакали рикошетомъ по водѣ.
Теленка, -ки, ж. Пастушья свирѣль изъ бузины или вербы безъ боковыхъ дырокъ. Ум. теле́ночка.
Цибульовище, -ща, с. Грядка, гдѣ росъ лукъ. .
Ціп I, -па, м. 1) Цѣпъ для молотьбы хлѣба. За ціп та на тік. Брехати — не ціпом махати. 2) ціпи в'язати. Ссориться. 3) ціпом їхати. Ѣхать двумя лошадьми, вмѣстѣ впряженными, изъ которыхъ одна маленькая другая большая. 4) Порода большихъ грушъ. Ум. ці́пик.
